— Гаразд, — сказав Харрі, — це я попросив Беату Льонн організувати витік інформації про мотузяну майстерню для КРИПОСу. Але вона пообіцяла, що все виглядатиме так, ніби джерело витоку — криміналістичний відділ.
— Певна річ, вона так і зробила, — сказав Хаген. — Це поліцейський з Утре-Енебаку тебе викрив, Харрі.
Харрі звів очі до неба й тихо вилаявся. Хаген ляснув долонями, й поміж цегляних стін ляскіт пролунав мов слабкий вибух.
— Тому я мушу повторити ці сумні слова: розслідування припиняється, причому негайно. За сорок вісім годин вам доведеться звільнити кабінет. Гомен насай[48].
Харрі, Кая та Бйорн Гольм перезирнулися, коли залізні двері поволі зачинилися й кроки Хагена почали повільно віддалятися.
— Сорок вісім годин, — урешті мовив Бйорн. — Хтось бажає свіжої кави?
Харрі копнув ногою кошик для сміття біля столу. Той гучно вдарився об стіну, висипавши додолу свій небагатий паперовий вміст, і покотився назад.
— Я буду у Державній лікарні, — сказав він і пішов до виходу.
Харрі поставив до вікна жорсткий дерев’яний стілець і взявся читати газету, дослухаючись до рівного батькового дихання. У газеті на чільному місці писали про весілля та похорони. Ліворуч — світлини з церемонії проводів в останню путь Маріт Ульсен, на котрих добре видно серйозне, співчутливе обличчя прем’єр-міністра, одягнених у чорне співпартійців та чоловіка, Расмуса Ульсена, обличчя котрого закривали величезні окуляри, що геть йому не пасували. Праворуч — повідомлення про те, що дочка судновласника Лене Галтунг навесні візьме шлюб зі своїм Тоні, а також світлини іменитих гостей, які полетять на весілля у Сан-Тропе. На останній сторінці написано, що сьогодні захід сонця в Осло о 16:58. Поглянувши на годинник, Харрі відзначив, що саме це зараз відбувається за важкими хмарами, які не бажають пропускати ані снігу, ні дощу. Він поглянув на будинки, що височіли на схилах, — у вікнах уже починало світитися. Йому спало на думку, що колись тут теж був вулкан. Ця думка припала йому до душі: вулкан під цими будинками прокинеться, проковтне їх і знищить усі сліди того, що колись було затишним, гарно влаштованим і трішки журливим містом.
Сорок вісім годин. Навіщо? Для того, щоб звільнити так званий «кабінет», їм вистачило б і двох. Харрі заплющив очі й почав міркувати.
Подумки став писати останній рапорт для свого особистого архіву.
Двох жінок убито в однаковий спосіб, вони захлинулися власною кров’ю, у крові обох виявлено кетаномін. Ще одну жінку повісили на вишці для стрибків у воду, на мотузці, яку прихопили зі старої мотузяної майстерні. Врешті, чоловіка втоплено у власній ванні. Всі жертви, цілком очевидно, раніше одночасно бували в одному й тому самому місці. Наразі невідомо ані того, хто ще був у тій хатинці разом з ними, ані того, яким міг бути мотив злочину, ані того, що сталося тоді у Ховасхютті. Є лише наслідки, а причини немає. Case closed[49].
— Харрі…
Він не чув, як прокинувся батько. Харрі озирнувся.
Улав Холе мав трохи здоровіший вигляд, може, через те, що на щоках проступив рум’янець, а очі гарячково блищали. Харрі, підвівшись, притягнув стілець ближче до батькового ліжка.
— Давно ти прийшов?
— Хвилин десять тому, — збрехав Харрі.
— Я так чудово спав, — сказав батько. — І бачив прегарний сон.
— Я так і зрозумів. У тебе такий вигляд, що хоч вставай і йди додому.
Харрі поправив батькові подушку, той не заперечував, хоч обидва знали, що з подушкою все було гаразд.
— Як там дім?
— Чудово, — мовив Харрі. — Ще віки простоїть.
— Добре. Я б хотів про дещо з тобою поговорити, Харрі.
— М-м-м…
— Ти вже дорослий чоловік, Харрі, й втратиш батька, так би мовити, природним шляхом. Так має бути. Не так, як було, коли ти втратив матір. Ти тоді мало не збожеволів.
— Невже? — спитав Харрі, проводячи рукою по наволочці.
— Ти розтрощив у своїй кімнаті все вщент. Ти хотів повбивати лікарів і тих, хто її заразив, навіть мене. Бо я… я не помітив цього вчасно, гадаю. Тебе переповнювала любов…
— Ти мав на увазі — ненависть.
— Ні, любов. Усе починається з любові. А ненависть — то просто її зворотний бік. Я завжди гадав, що ти почав пити через смерть матері. Чи, скорше, через любов до матері.
— Любов — це машина для убивств, — пробурмотів Харрі.
— Що?
— Нічого, просто колись мені так сказали.
— Я чинив усе так, як просила твоя мати. Окрім одного. Вона просила допомогти їй, коли прийде її час.