— Харрі…
— Перепрошую, шефе. Річ у тім, що жінка зі східнонімецькою говіркою у той же час була в Гомі, у Конго, а туди від Кігалі — усього три години їзди. І там вона придбала річ, котра, як на мене, стала знаряддям убивства Боргні Стем-Мюре та Шарлотти Лолле.
— Нам переслали витяг із копії паспорта, яка залишається у поліції, коли видають оригінал, — мовила Кая й дала аркуш паперу Хагенові.
— Збігається з описом жінки, який дав ван Боорст, — кивнув Харрі. — У Джуліани Верні хвилясті кучері кольору іржі.
— Червінькові, — зауважила Кая.
— Даруй, не зрозумів, — мовив Хаген.
Кая показала на аркуш паперу.
— Вона має паспорт старого зразка, у якому зазначають колір волосся. Вони назвали його «brick-red». Червіньковий. Як червона цегла. Ви ж знаєте, німецька точність.
— Я також попросив поліцію Лейпцига конфіскувати її паспорт і перевірити, чи має вона у паспорті печатку Кігалі за день, що нас цікавить.
Гуннар Хаген незворушно дивився на аркуш паперу, намагаючись перетравити те, що йому розповіли. Нарешті він глянув на підлеглих, підвівши кущисту брову.
— Тобто ти стверджуєш… стверджуєш, що спроможний знайти людину, котра… — Він ковтнув слину, намагаючись підібрати інші слова, остерігаючись, що чудова надія, яка зажевріла, за мить щезне, щойно пролунає слово, сказане напрямки. Але врешті поступився: — Себто ти можеш знайти нашого серійного убивцю?
— Я сказав лише те, що сказав, — відрізав Харрі. — Поки що. Колега у Лейпцігу зараз передивляється особисті дані й оперативні бази. Отож незабаром знатимемо про Джуліану Верні трохи більше.
— Та це ж просто приголомшливі новини, — визнав Хаген, перескакуючи поглядом з Харрі на Каю, котра схвально кивала.
— Але ж, — мовив Харрі, сьорбнувши кави з чашки, — не для родини Аделе Ветлесен.
Хагенова посмішка згасла.
— Згода. Гадаєш, іще можна сподіватися, що…
Харрі захитав головою.
— Вона мертва, босе.
— Але ж…
І тут задзеленчав телефон.
Харрі взяв слухавку.
— Так, Гюнтере! — І повторив, силувано усміхаючись: — Так, Харрі Клейн. Genau[84].
Гуннар Хаген та Кая витріщились на Харрі, котрий мовчки слухав співрозмовника. Скінчив розмову, сказавши «данке», й поклав слухавку. Кахикнув:
— Вона мертва.
— Ти це вже сказав.
— Ні, Джуліана Верні мертва. Другого грудня її знайшли у річці Ельстер.
Хаген тихо вилаявся.
— Причина смерті? — спитала Кая.
Харрі дивився просто перед себе.
— Захлинулася.
— Чи можливо, щоб це був нещасний випадок?
Харрі заперечно похитав головою.
— Вона не водою захлинулася.
По цих словах у тиші стало чути гудіння бойлерів за стіною.
— Колоті рани у роті? — спитала Кая.
Харрі кивнув.
— А точніше — рівно двадцять чотири колотих рани. Її послали в Африку за тим, чим згодом і вбили.
Розділ 34. Середня
— Отже, мертву Джуліану Верні знайшли у Лейпцигу три дні по тому, як вона повернулася додому з Кігалі, — мовила Кая. — Туди вона полетіла під іменем Аделе Ветлесен, під тим же іменем зареєструвалася у готелі «Горила» й послала у Норвегію листівку, яку заздалегідь написала справжня Аделе Ветлесен, імовірно, під тиском.
— Саме так, — підтвердив Харрі, знову заправляючи кавоварку.
— Отже, ви припускаєте, що у Джуліани Верні був спільник, — мовив Хаген, — а потім невідомий убив її, щоб знищити сліди?
— Так, — відповів Харрі.
— Себто ми маємо лише визначити, що пов’язувало її з цією людиною. Гадаю, це буде неважко, вочевидь, зв’язок був досить тісний, якщо вже вони пішли на такий злочин удвох.
— А я гадаю, що це буде дуже непросто. Закладемося?
— Чому?
— Тому, — мовив Харрі, закрив кришку й увімкнув кавоварку, — що ім’я Джуліани Верні є у поліцейських базах даних. Наркотики. Проституція. Жебракування. Коротше кажучи, вона з тих, кого просто наймають для такої роботи, аби лише добре заплатили. Як випливає з усього, людина, яка стоїть за цим, не лишає слідів, бо добре обміркувала все наперед. Катрина дізналась, що Верні прилетіла з Лейпцига в Осло. А вже звідти під іменем Аделе Ветлесен полетіла у Кігалі. І все одно Катрина не спромоглася знайти нічого, окрім телефонного дзвінка у Норвегію з мобільного Верні. Ця людина поводилася обачно.
Хаген понуро похитав головою: