Харрі сидів коло батькового ліжка, спостерігаючи, як важко дихають під піжамою його немічні груди. Через годину він підвівся й пішов геть.
Перш ніж увімкнути телефон, Харрі замкнув вхідні двері, поставив «Don’t Get Around Much Anymore[87]», один з батьківських записів Дюка Еллінгтона, потім дістав коричневу грудочку. Гуннар Хаген знову залишив повідомлення, але Харрі не мав охоти його слухати, бо приблизно здогадувався, про що піде мова. Що до нього знову заявився Бельман, тож віднині вони не будуть і близько підходити до справи, якими б слушними не здавались їхні виправдання. І що Харрі має з’явитися на службу, якщо збирається працювати. Гаразд, це вже, мабуть, зайве. Час від’їжджати. І подорож почнеться просто тут і зараз, цього ж таки вечора. Однією рукою він добув запальничку, а другою почав клацати кнопки на мобільному, щоб перечитати повідомлення. Перше було від Ейстейна. Він пропонував незабаром влаштувати парубоцьку вечірку і покликати Валянка, котрий, найімовірніше, серед них трьох був найзаможнішим. Інше повідомлення прийшло з незнайомого номера. Він відкрив його:
Прочитав на сайті «Афтенпостен», що ви розслідуєте справу.
Можу вам трохи допомогти. Перш ніж Еліаса Скуга приклеїли до ванни, він дещо сказав. К.
Харрі впустив запальничку, вона з голосним стукотом упала на скляний стіл, і відчув, як закалатало серце. Розслідуючи убивство, зазвичай отримуєш чимало повідомлень з порадами, натяками, здогадами. Люди ладні заприсягтися й повторити те, що вони бачили, чули чи що їм розповіли, — може, поліція приділить їм трошки своєї уваги. Як правило, це одні й ті самі особи, правда, часом з’являються нові базіки. Хоч щось підказувало: цей — інакший. Преса чимало писала про цю справу. Людям новин було вдосталь. Але жоден сторонній не знав, що Еліаса Скуга приклеїли до ванни. І ніхто не знав номера телефону Харрі, бо він не був зареєстрований.
Розділ 38. Незагойні рубці
Харрі прикрутив Дюка Еллінгтона й замислився, тримаючи телефон у руках. Цей чоловік знав про суперклей. І знав номер Харрі. Може, тепер треба визначити його адресу й ім’я за номером і заарештувати його?
Є ризик сполохати. З іншого боку, він зараз чекає на відповідь.
Харрі натиснув на кнопку «зателефонувати відправникові».
Пролунало всього два гудки, й він почув низький голос:
— Слухаю.
— Це Харрі Холе.
— Дякую за минулу зустріч, Холе.
— А ми зустрічались?
— Ти не пригадуєш? У помешканні Еліаса Скуга. Суперклей.
Харрі відчув, як пульсує сонна артерія, стискаючи горло.
— Я там був.
— З ким я розмовляю й що ти там робив?
Запала тиша, Харрі навіть здалося, що співрозмовник поклав слухавку. Але раптом почулося протяжливе:
— Ой, вибач, мабуть, я підписав повідомлення просто «К.»?
— Так.
— За звичкою. Це Колбйорнсен. Старший інспектор із Ставангера. Ти дав мені свій номер мобільного, пригадуєш?
Харрі подумки вилаявся, усвідомивши, що досі сидить, затамувавши подих, і хрипко видихнув.
— Ти ще тут?
— Еге, — мовив Харрі. Схопив чайну ложку, що лежала на столі, відділив від грудочки маленький шматочок. — Ти написав, що маєш щось для мене?
— Так. Але є умова.
— Яка?
— Що це лишиться між нами.
— Чому?
— Бо я не хочу, щоб цей бевзь Бельман ходив з таким виглядом, ніби він неабияке цабе у розслідуванні вбивств. А цей бісів Крипос хоче загребти все, прагнучи стати монополістом у цій справі. Як на мене, хай ідуть до дідька. Проблема у моєму начальстві. Вони не дають мені й пальцем торкнутися справи Скуга.
— Тому ти звернувся до мене?
— Я простий хлопець з провінції, Холе. Але, прочитавши в «Афтенпостен», що ти приєднався до розслідування справи, я розумію, що це значить. Адже ти такий, як я, і не можеш просто махнути на все рукою, адже так?
— Ну-у, — протяжливо мовив Харрі, припавши поглядом до коричневої грудочки.
— Тож якщо з моєю допомогою ти зможеш обскакати хитрозадого Бельмана, трясця йому в печінку, я — на твоїм боці. Я відправлю Бельманові рапорт не раніш як післязавтра. Матимеш цілий день, щоб подумати.
— Що в тебе є?
— Я особисто побалакав з людьми з оточення Скуга. Таких виявилось обмаль, бо він, знаєш, чудний був, перекотиполе, вештався світами, та ще й геть сам-один. Власне, я побалакав з двома жінками. З хазяйкою квартири. Й ще з однією дівчиною, котру ми вистежили, перевіривши його останні дзвінки. Її звати Стіне Ельберг, вона сказала, що розмовляла з Еліасом того вечора, коли його вбили. Вони їхали разом у автобусі з міста, і він розповідав їй, що був у Ховасхютті разом з тими жінками, про яких писали у газетах. Дивно, казав він, що ніхто досі не виявив, що вони були в одній хатинці, тож він розмірковував, чи не піти йому в поліцію та не розповісти про все. Але, мовляв, ніяк не наважиться, бо боїться, що його втягнуть у цю справу. Бо раніше він уже мав клопіт з поліцією, його двічі притягували за бродяжництво. Правду кажучи, нічого протиправного, просто має шило в дупі. Стіне наче його остерігалась, але того вечора, схоже, він сам чогось боявся.