Чи не вперше в листі до Михайла Павлика в червні 1891 року називає вона своє оповідання «Жаль» «рідною дитиною» й протестує проти того, щоб у ньому щось змінювати: «Ще от що: рідну дитину та ще й першу не так то лехко забити, як здається» [94, с. 133]. І про свою «Блакитну троянду» матері писатиме з жалем, що не може «ще раз умити свою дитину перед тим, як пускати її на позорище» [94, с. 466], а саму драму називатиме «безумною дитиною» [94, с. 458]. Пізніше, 1911 року, в одному з листів до сестри говоритиме, що її чоловік Климент Квітка «якось відноситься до сеї поеми [ідеться про «Лісову пісню». — Т. Г.], як до живої людини, — мені аж чудно…» [96, с. 563].
Про роль біологічних чинників у процесі творчості, зокрема менопаузи в жіночому письмі, написано небагато. Лише останнім часом ця тема стає об’єктом уваги культурної антропології, як, наприклад, у праці «Письменство під час менопаузи: антологія художньої літератури, лірики та творчої нехудожньої літератури» («Writing Menopause: An Anthology of Fiction, Poetry and Creative Non-fiction», 2017), упорядкованій Джейн Которн та І. Д. Морін, що містить понад п’ятдесят текстів різних жанрів (проза, поезія, нонфікшн) і звертає увагу на те, як менопауза впливає на творчість і відбивається в літературі. Прочитання під кутом зору тієї трансформації, якої з роками зазнає тіло й свідомість жінки, а також аналіз того, як фізіологія впливає на письмо, яке по суті своїй дуже тісно пов’язане з тілесністю, допомагає зрозуміти деякі особливості творчості Лесі Українки в останній період її короткого життя. Ідеться, зокрема, про те, як нервове виснаження й фізичне знесилення організму тривалою війною з туберкульозом призводять із часом до психічних зривів, які виявляються також хвилинами божественного натхнення. Такі хвилини творчого екстазу Леся Українка зафіксувала, оповідаючи про перелесника-демона у хвилини праці ще в юнацькі роки, однак із віком творче божевілля супроводжує написання чи не всіх її видатних творів. Її «уліти», себто довготривалі періоди написання творів, які вона так часто згадувала в ранні роки, відходять у минуле, щоб поступитися несамовитості творчості, що і сама є зрідні хворобі.
Книга друга
Школа політики
Іван Франко писав 1898 року, що феномен Лесі Українки, без сумніву, був «здобутком дуже інтенсивної духової праці над власного освітою, над опануванням мови і віршової техніки, та певна річ, що й саме життя, і посторонні впливи сильно гнали її наперед» [102, с. 262]. Серед таких впливів на першому місці він ставить авторитет її дядька Михайла Драгоманова.
Драгоманов був її «куміром», за словами Ольги Косач-Кривинюк [55, с. 43], і одним із тих, хто «зробив» Ларису Косач тією, яку ми знаємо як Лесю Українку. Усе розпочалося ще в дитинстві. Як згадує сестра Ольга, коли до них у гості до Звягеля[29] приїздив Драгоманов (сам чи з родиною), у малої Лариси та її брата Михайла «встановилося відношення до цього дядька, як до якогось ідеалу» [55, с. 38]. У їхніх розповідях він був «і розумний, і дотепний, і веселий, розказував надзвичайно цікаво, вчив і навчив їх плавати в Случі <…>, строїв різні штуки, правив жарти, разом з нашим батьком дядько складав ex tempore[30] різні віршовані жарти та прикладки» [55, с. 38]. Одним словом, ще в дитинстві в уявленні Лесі складається образ Драгоманова як «мало-мало не цілковито ідеальної людини» [55, с. 38].
Свідомо чи ні, але Ольга Косач-Кривинюк, витворюючи символічну біографію Лесі Українки, особливе місце в ній відводить стосункам із дядьком. Зав’язкою служить епізод прощання з Драгомановим напередодні його від’їзду за кордон. Природно, що цей епізод є зворушливим і загадковим для всіх рідних, включно з дітьми. Адже Михайло Драгоманов мав залишити Київ, можливо, назавжди, оскільки йому було заборонено жити й працювати в Україні. Тоді, на початку 1876 року, мати привозить Ларису та Михайлика до Києва. Вони зупиняються в Драгоманових, де збираються родичі й колеги, щоб провести молодого професора Київського університету в закордоння. Леся також була присутня на «прощальному вечорі М. П. Драгоманова». Як зауважує Ольга, сестра добре запам’ятала той момент.