Після виступу Ільві запитала Джона, чи не хоче він приєднатися до неї та ще кількох людей, включно з жінкою, що доповідала перед ним, і випити чогось у старому місті. Невже ця жінка справді така недоумкувата? Джон відмовився від запрошення з улесливим поклоном, пожалівся на виснаження та безліч разів подякував. Він став почуватися там одночасно примарним та ненависним, радше не людиною, а якоюсь неприємною ідеєю. Поки чоловік ішов до виходу, люди розсипалися перед ним навсібіч, наче він розкидав підпалені петарди. Скільки ще часу, замислився Джон, його життя буде таким?
Кілька запитань, які він почув, справді були ворожими; найуїдливіше пролунало від літньої жінки з переднього ряду, шкіра на обличчі якої була так туго напнута, мов на каркасі каяка. Вона роздратовано поцікавилася, що Джон робитиме, коли Міжнародний трибунал офіційно звинуватить його у військових злочинах. Чоловік зізнався, що не чекає на такий розвиток подій, а тоді збрехав:
— Чесно кажучи, не так я вже й переймаюся щодо цього.
За розкладом у Джона залишався ще вільний день у Таллінні. Подумавши про це, він зайшов до чоловічої вбиральні в коридорі за стінами конференц-зали і взявся тицяти у свій айфон, аж доки підключився до інтернету. Організатори конференції заплатили за його переліт, але на прохання залишили дату вильоту назад відкритою. За кілька хвилин він змінив квиток. Магія. Щоправда, той факт, що тепер він збіднів на півтори тисячі доларів, був не таким магічним. Складно було думати про це не як про торговельну угоду.
Вийшовши з вбиральні, Джон виявив, що на нього чекає поголений до блиску чоловік. Його вбрання нагадувало гелловінську версію керівника в галузі комп’ютерної індустрії: темно-синій спортивний піджак, краватки немає, джинси, кросівки. Очевидно, американець. На його обличчі з’явився вираз однобічного впізнавання, до якого Джон досі не звик, напевно, через те що цим людям впізнавання на здавалось однобічним. Він знав, хто такий Джон, і Джон мав зрадіти зустрічі з ним. Кожна людина — зірка власної історії.
Чоловік звернувся до Джона на ім’я і простягнув руку. У ній матеріалізувалася візитівка, прикрашена печаткою посольства. «РАССЕЛ ҐАЛЛАХЕР, КУЛЬТУРНИЙ АТАШЕ». Джонів обмежений досвід підказував, що такі слова, як «культурний» і «аташе», зазвичай є прикриттям для розвідки.
Він спробував повернути картку, але Ґаллахер наполягав, щоб Джон залишив її собі. Джон поклав її в кишеню й поцікавився:
— Ви моя довірена особа?
У Ґаллахера був хлоп’ячий сміх, наче його лоскочуть, хоча вік уже почав залишати свої позначки навколо очей і відсувати назад лінію волосся.
— На жаль, ні. Ви не надто популярний у посольстві. Вам, напевно, вже відомо, що вони намагалися завадити вашому приїзду сюди.
Джон здогадувався, що для останніх рудиментарних прихильників Адміністрації він може виявитися персоною нон ґрата. Однак те, що посольство намагалося перешкоджати його появі на міжнародній конференції, просто приголомшило. Невже цим людям більше не було чим зайнятись?
— Між іншим, — зізнався він Ґаллахеру, — я про це нічого не знав.
Така необачність змусила аташе розреготатися ще дужче. Щось він занадто старається, подумав Джон.
— Виявилося, що вашій подрузі, професорці Армастус, не подобається, коли її залякують. Вона теж має друзів. Що більше клопоту завдавало собі посольство, то рішучіше організатори збиралися побачити вас тут. До речі, чудовий виступ.
— Я з нею познайомився лише сьогодні ввечері. Та однаково дякую.
— Послухайте, — озвався Ґаллахер, упевнений, що далі їхня бесіда покотиться як помащений віз, — я тут з власної волі, аби повідомити вам, що безліч людей вдячні вам за те, що ви зробили.
— Ще раз дякую.
Аташе подивився на Джона з якимось милим нахабством.
— Мій батько — ветеран В’єтнамської війни, служив у сімдесят першому та сімдесят другому. Був залучений до операції «Фенікс»[15]. Тато завжди казав, що вона отримала таке недоречне ім’я, бо розробляли її генії, а втілювали ідіоти. Однак все одно це була наша найефективніша зброя проти В’єтконґу. Після війни навіть комуністи визнали це. Батько служив у Сайґоні і казав мені, що в сімдесят другому середня тривалість перебування на керівній посаді лідера комуністичного осередку складала чотири місяці. Те, за що ви виступаєте, анітрохи не гірше за вчинки мого батька під час операції «Фенікс», якими він пишався. Я просто хочу, аби ви знали, що тут є чимало людей, які захоплюються вами.