— Роджере, — гукнув його Стів Кехілл, — звідки взявся твій страх літати?
Колвін здвигнув плечима й допив горілку.
— Не знаю.
У В’єтнамі — не «Намі» й не «гарячій точці» — у місці, про яке Колвін досі хотів думати як про місце, а не пов’язані з ним умови, — він літав. Уже будучи фахівцем із кумулятивних ефектів і палива для реактивних літаків, Колвін полетів до долини Бонґ-Сон поблизу узбережжя, аби перевірити, чому в одного з підрозділів АРВ[19] не детонувала звична вибухова суміш C-4, коли з їхнього «Г’юї»[20] зірвало життєво важливу гайку і гелікоптер, утративши гвинт, упав із висоти вісімдесят п’ять метрів у джунглі, продерся крізь хащі й зупинився догори дриґом за три метри від землі, заплутавшись у ліанах. Пілота акуратно простромила якась гілка, що пробила дно. Череп другого пілота розлетівся на шматки після зустрічі з лобовим склом. Стрільця викинуло вперед — він зламав шию і хребет та помер наступного дня. А Колвін відбувся розтягнутою щиколоткою.
Колвін дивився, як унизу під ними пропливає Нантакет. За його оцінками, зараз вони були на висоті п’ять із половиною тисяч метрів і продовжували набирати висоту. Він знав, що їхня крейсерська висота становитиме майже десять кілометрів. Це значно менше за чотирнадцять, а надто за відсутності вертикального вектора тяги, але багато залежить від площі поверхні.
У 1950-х ще хлопчиком він побачив у «старому» «National Enquirer»[21] світлину жінки, котра стрибнула з Емпайр-Стейт-Білдинг і приземлилася на дах автівки. Вона майже буденно схрестила ноги; одна нейлонова панчоха була порвана на пальці. Дах автомобіля сплющився і склався всередину, немов великий пуховий матрац. Голова жінки наче глибоко занурилась у м’яку подушку.
Колвін поклацав калькулятором. Жінка, що зробила крок уперед із вершечка Емпайр-Стейт-Білдинг, падала майже чотирнадцять секунд, перш ніж ударилась об машину. Якщо хтось падатиме в металевому ящику з чотирнадцятикілометрової висоти, до удару об воду мине дві хвилини і сорок п’ять секунд.
Про що вона думала? Про що вони думають?
Більшість поп-пісень і рок-кліпів тривають приблизно три хвилини, подумав Колвін. Це чималий час; не такий довгий, аби занудьгувати, але достатній, аби розповісти якусь історію.
— Чорт забирай, ми щасливі, що ти з нами, — повторив Білл Монтґомері.
— Хай тобі грець, — прошепотів йому Білл Монтґомері, коли вони вийшли з кімнати для телеконференцій двадцять сім місяців тому, — ти з нами чи проти нас?
Телеконференція неабияк скидалася на спіритичний сеанс. Група людей сиділа в напівтемних приміщеннях за сотні чи тисячі кілометрів одне від одного й спілкувалася з голосами, що долинали нізвідки.
— Тепер до погодних умов, — пролунав голос із КЦК[22]. — Якими вони повинні бути.
— Ми бачили ваш факс, — повідомив голос із «Маршалла»[23], — але досі не розуміємо, чому така незначна аномалія повинна змусити нас замислитись про скасування запуску. Ви запевняли, що ця штука настільки безпечна, що нею можна гатити об стіну, якщо заманеться.
Філ Мак-Ґвайр, головний інженер Колвінової проєктної команди, зіщулився в кріслі й відповів занадто голосно. Чотириканальна система для телеконференцій оснащувала колонками кожне крісло і сприймала найтихіші звуки.
— Ви не розумієте, так? — Мак-Ґвайр мало не кричав. — Ідеться про комбінацію таких низьких температур і ймовірності електричної активності у хмарах, яка може спричинити проблеми. Під час останніх п’яти польотів тричі траплялися випадкові збої в дротах між лінійним кумулятивним зарядом прискорювача і керівними антенами системи безпеки…
20
Військовий гелікоптер з одним газотурбінним двигуном, виконаний за класичною схемою з кермовим гвинтом.