Колвін потягнувся до свого калькулятора, але той уже літав салоном, наштовхуючись на торнадо пляшок, келихів, подушок і тіл, що не були надійно пристебнуті. Вереск був дуже гучний.
Дві хвилини й сорок п’ять секунд. Часу вистачить, аби подумати про багато речей. І можливо, тільки можливо, після двох із половиною років нічних жахіть — часу вистачить, щоб задрімати без сновидінь. Колвін заплющив очі.
Diablitos. Коді Ґудфеллоу
Що може бути гірше, ніж бути зупиненим на митниці південноамериканської країни, коли намагаєшся провезти до неї контрабанду? А як щодо того, щоб опинитися в «боїнгу-727» на дев’ятикілометровій висоті з диявольським живим краденим артефактом у ручній поклажі? У цьому оповіданні Раянові Рейберну ІІІ доведеться вскочити в обидві халепи. Коді Ґудфеллоу — справжня таємниця. Чи справді він вивчав літературу в Каліфорнійському університеті в Лос-Анджелесі? Чи мешкає він у Бербанку? Чи заробляв він колись на життя, працюючи «непримітним композитором саундтреків до порнофільмів»? Можливо, щось із цього правда, можливо, все, а може, й нічого. Але можете бути впевнені: він знає, як зробити так, аби у вас кров застигла в жилах, і ви дякуватимете Богові, що Раян Рейберн не сидить поруч із вами.
Невидимий і невгамовний Раян Рейберн ІІІ не виказує жодного хвилювання, долаючи перевірку безпеки та паспортний контроль в аеропорту Нікоя Ґуанакасте; він був крутим американським туристом, аж доки його не вивели з черги на посадку, завели за ширму й наказали відкрити сумку.
Простодушно всміхаючись, він продемонстрував посадковий талон, митну декларацію та паспорт нікчемному митнику. Нічого страшного, ви просто виконуєте свою роботу. Просуваючись далі, ніхто з пасажирів навіть оком на нього не глипнув. Перевірка мала бути вибірковою, але він був білим чоловіком і подорожував самотою. Літак він, напевно, не збирався підірвати, однак були великі шанси на те, що він перевозить контрабанду чи навіть працює кур’єром las drogas[24]…
Це не якась бананова республіка, де зникають туристи. Коста-Рика — майже цивілізована країна; чорт забирай, навіть ліпша, адже в них немає армії, а замість державної поліції працює «патруль безпеки». Однак королевою залишається la mordida[25]. Раян озирнувся, шукаючи наглядача чи камеру, легковажно всміхнувся й витягнув із поясного гаманця п’ять двадцяток. Митник, перш ніж узятися до автопсії Раянового речового мішка, натягнув блакитні гумові рукавички.
Ґуанакасте був дещо моднішим за більшість сучасних латиноамериканських аеропортів, та в ньому однаково панувала атмосфера дешевого науково-популярного фільму 70-х, дія якого відбувається у футуристичній в’язниці. По всіх усюдах пасажирів намагалися присоромити таблички з картинками в’язнів у каптурах і кайданках, що мучилися від думок у бульбашках: «Навіщо я намагався провезти контрабанду?»
Уперта верхня губа. Не намагайтеся всміхнутися йому чи побазікати. Не виконуйте за них їхню роботу. Ідіоти, яких вони ловлять, завжди повідомляють на широкий загал про свою провину, розповсюджуючи навколо огидні токсичні хвилі, що здатні вбити канарку. Він не робив нічого забороненого. На контрольному пункті й гадки не мали, на що дивляться, а навіть якщо цей чолов’яга знав, це навряд чи вартувало затримки рейсу. Раян не перевозить наркотики чи зброю. Він просто черговий турист, котрий везе додому звичайний туристичний непотріб.
Митник із чудернацькою делікатністю розкладав його одяг, фотообладнання та косметичні засоби, наче служник, що готується до пікніку. Понишпорив у торбі, потім заліз глибше, вивернув підкладку й розстебнув подвійне дно.
— Це просто сувенір, сер. — Раян із зусиллям ковтнув повітря, наче дихав крізь мокрий рушник. — Якісь проблеми? Я купив його в сувенірній крамничці…
Митник не зважав на нього. Просто витріщався на Раянову торбу, поклавши руки на пошкрябаний стіл із неіржавкої сталі. Потім закашлявся, прикривши рота долонею.
Раян роззирнувся, розгорнув готівку, яку тримав у руці, й підштовхнув до митника. Стрімкий потік пасажирів рухався крізь металошукач до виходів на посадку.