Рейберн був загартованим мандрівником. Міг спати де завгодно й за будь-яких обставин. Він міцно обхопив ногами свій речовий мішок на підлозі і спробував позбутися думок. Однак йому знадобилося трохи часу, адже щоразу, коли він поринав у дрімоту, сліпа дівчинка голосно кашляла в кулак.
Його думки продовжували повертатися до маски. Митник, побачивши її, закашляв кров’ю, але відпустив його. Невже це просто якийсь божевільний збіг? Плем’я хорокуа знищила хвороба, тож виходило, що їхній фольклор вигадав таких собі чарівних духів для захисту та помсти, але їм це не допомогло. Вони давно зникли, а їхня дивакувата сумна релігійка залишилася приміткою до антропологічної книжки, яка так захоплює мільйонерів, котрим кортить грати в покер з кровожерливими язичницькими богами. Невже ці маски стали таким собі розповсюджувачем вірусу? Це могло б дещо пояснити, якби він захворів, проте Раян почувався нормально, якщо не зважати на звичні тропічні висипки та розлади. З усіх проклять він вірив лише в прокляття бідності.
Вони піднялися на дев’ятикілометрову висоту, коли Раян вирішив, що не спатиме, а докладе всіх зусиль, аби набратися. Він кілька секунд розтирав очі долонями. Мабуть, слід перепросити сліпу дівчинку чи краще навіть пересісти. Раян повернувся, щоб оцінити її стан, і опинився віч-на-віч із маскою хорокуа.
Маска була на дівчинці. Білки її порожніх очей миготіли в щілинах, вирізаних під навислим, плямистим, як у ягуара, чолом. Кожна грань її кутастого обличчя була розмальована іншим тваринним принтом, ніби в цій мстивій потворі злилося все життя джунглів. А опинившись на обличчі сліпої дівчинки, маска ожила.
Стилізовані гіллясті роги, що стирчали з лінії підборіддя та скронь, мерехтіли кобальтовою синявою, наче полум’я газових ріжків. Перекручені ікла у вищиреному роті розчахнулися, мов штифти замка, а з судомних губ йому на сорочку бризнула цівка чорної крові.
Раян відстрибнув, гупнувся головою в багажну полицю та впав на своє місце. Кров, якою його забризкало, була холодна, липка й кишіла якимись прудкими створіннями, що, посмикуючись, зникли під одягом, перш ніж він устиг обтрусити їх. Інші пасажири не почули його крику. Покорчені дівочі руки перегородили шлях до відступу. Вона притискалася ближче, продовжуючи викашлювати згустки крові з паразитами, що просочувала його, і Раян тонув у цій крові, випроставши руки й намагаючись зірвати з дівчинки маску.
Маска відійшла зі звуком, який видають іржаві цвяхи, коли їх висмикують з гнилого дерева. Разом із нею відірвалося обличчя, і дівчинка втиснула Раяна в стіну, притискаючись до його грудей холодною липкою вилицею.
Прокинувшись, Раян, напевно, скрикнув. Обличчям він притискався до холодного вікна. Решта тіла свербіла від поту. Чоловік почувався п’яним, мовби закинувся кількома пігулками амбіену[31], хильнувши перед цим декілька чарок текіли.
Він повільно, обережно повернувся подивитися на сліпу дівчинку. Вона сиділа рівнісінько, закинувши голову на твердий підголівник, а її ритмічне дихання нагадувало булькання води в страшенно забитій каналізації.
Її столик був опущений, на ньому стояла напівпорожня пластянка, а поруч лежав пакуночок із фольги, з якого висипалося щось на кшталт маринованих фруктів, і її чотки, що світилися в синюватому мороці, наче плутоній. Поки він спав, розвезли напої.
На дівчинці була сукенка з домотканої бавовни, рясно вигаптувана крикливими метеликами і пташками. Поки Раян розглядав свою сусідку, стримуючи бажання вщипнути себе, вона розривалася від невпинного задушливого кашлю з червоною мокротою. Нахрін це, подумав він і схопив свою торбу. Обережно прибравши сміття з її столика, він склав його на спинці крісла 10D й розстебнув свій пасок.
У салоні було спекотніше, ніж на грьобаному Юкатані. У внутрішньому вусі пульсувало, як завжди під час польотів, але здавалося, наче він опинився глибоко під водою, а не долає горішні шари атмосфери. Єдиними джерелами світла були оптоволоконні смужки вздовж проходу та кілька вогників над пасажирами — ті куняли над своїми ноутбуками або читали кіндли, запхавши у вуха навушники від айподів.
Почергово пересуваючи кінцівки з абсолютною зосередженістю, Раян підвівся зі свого місця, перекинув ногу над колінами дівчинки та опустив її в проході. Це був гарний план, і він поводився дуже обачно, але ступня на чомусь послизнулась, і чоловік витягнувся в шпагаті з придушеним зойком.