— Ага, він розповідав про це. Аеропорт Бернберґ, частина зовнішнього захисного кільця навколо Берліна, місія номер три, березень сорок четвертого.
— А ти уважно слухав, — похвалив мене Йорґенсен. — Ну, то ця історія тобі, напевно, не здасться такою чудернацькою. Ти ж бачив фільми про війну. А справжню битву бачив?
— Ні, сер.
Коли започаткували призов-жереб, я ще навчався в школі. Під час першого відбору мені випало досить велике число в черзі.
— Ну, повітряний бій — це геть інша історія, ні на що не схожа. Здебільшого це галас і паніка, а тобі якимось чином удається пережити її, і згодом ламаєш голову, чому не помер. Під час бою виділяється адреналін і лякаєшся до всирачки. Навколо тебе на шматки розпадаються літаки, гупаються бомби, десять кулеметів гатять як ненормальні, ворожі винищувачі плюються тобі в пику дванадцятиміліметровими артилерійськими снарядами, а навкруги, куди не глянь, куди не плюнь, падають літаки — хлопці, яких ти знав, сліди диму, машини вибухають у повітрі, й тобі хочеться подивитися, чи розкрилися парашути, але часу немає. Ти колись слухав хеві-метал?
Він намалював такий яскравий образ, що я миттєво розчинився в ньому, втративши землю під ногами.
— Що? О, так, іноді. Самі знаєте.
— Мені така музика ніколи не подобалася, — зізнався Йорґенсен.
Він трохи помовчав, аби я міг собі уявити, як цей старигань, затишно влаштувавшись, слухає диск із найвідомішими хітами «Блек саббат». І присмак трешу від «Мадхані». І, напевно, дрібка роздумів про катастрофу від якогось норвезького спід-метал-гурту.
— Знаєш чому? Він звучить, як бій, ось чому.
«B-24 Ліберейтор» на прізвисько «Турок», як було написано в нього на носі, гупнувся на землю і вивергнув на посадкову смугу охоплені вогнем уламки, а тих членів екіпажу, котрі ще залишалися всередині, розкидав навкруги. Двох із них, досі вбраних у термокостюми, розчавило вибухом. Один навіть не встиг підвестися, щоб вибратися. Команди вогнеборців кинулися від однієї напівзгаслої пожежі до цієї нової, а інші підбиті важкі машини намагалися маневрувати між уламками і приземлитися. «Ліберейтори», маса кожного з яких без вантажу складала дев’ятнадцять тон, наближаючись до аеродрому, збиралися у зграї та буквально падали з небес. Диспетчер на вежі рахував літаки, що поверталися, і записував смертельні втрати.
Погода була типова для Англії — гнітюча туманна імла й затягнуте небо. Палаючі літаки випалювали в тумані болючо-яскраві вічка, гарячі точки, від яких у небо спіраллю підіймалися чорні стовпи диму.
Вітроу, щойно прибулий стрілець підфюзеляжної турелі з Оклахома-Сіті, так само білявий і простодушний, як його прізвище[45], кинувся до Гаррі Марса, лейтенанта і другого пілота екіпажу «Шеді Леді». Марс стояв, засунувши руки в задні кишені штанів, — він завжди так робив, коли й гадки не мав, за що якнайперше хапатися.
— Господи Ісусе! — вигукнув Вітроу. — Що в нього влучило?
— Приземлився з зігнутим носовим колесом, а ти, підозрюю, не бачив жодного фільму-катастрофи, — озвався Марс. — Ласкаво просимо до Шипдему, друзяко.
Шипдем був округом у Норфолку, на самому краєчку Британських островів на північний схід від Лондона, а тепер став домівкою 44-ї бомбардувальної групи й одним із берегових союзницьких пунктів збору для європейських місій. Краєвид як на британській листівці, з пабами та котеджами, був зіпсований ніссенівськими бараками[46] та посадковими смугами, оперезаний зенітними батареями, а потім наводнений зухвалими американськими льотчиками, котрим кортіло знати, що насправді відбувається. Вони зазвичай були галасливі й поводилися підкреслено нетактовно — Культурний Шок із великої літери.
Спостерігати, як підстрелені В-24 повертаються додому, було чимось майже театральним, сповненим екстравагантного жаху. «Ліберейтори» були пузатими пташками, котрі лише в польоті втрачали незграбний вигляд. Приземляючись на воду, вони здебільшого хлюпалися, що робило шанси екіпажу на виживання вдесятеро меншими, ніж коли над водою збивали «Летючу фортецю»[47]. Капітан «Турка» взявся за клятий штурвал, із яким мусив поратися, керуючи ним згідно з інструкцією, флюгуючи два робочі двигуни[48], ляскаючи закрилками і намагаючись якомога довше втримати ніс над бетонною смугою. Заблоковане праве колесо раптом вистрілило, заваливши їх у багнюку та випаливши праве крило між велетенськими двигунами «Пратт-енд-Вітні». А потім щось зайнялося. Вже не було бомб, набоїв, і пального залишилося мало, однак на борту літака щось вибухнуло, наче петарда в пляшці, розірвавши тварюку навпіл.
47
«Боїнг B-17» — перший американський суцільнометалевий важкий чотиримоторний бомбардувальник.
48
Флюгування лопатей повітряного гвинта є аварійним випадком і виконується у випадку відмови авіадвигуна.