— Нас знову немає на дошці завдань, — пожалівся Стекпоулу Коґґінс.
— На додачу, — вів далі Медсен, — вісім літаків приземлилися в нейтральній Туреччині й були інтерновані. Сто чотири повернулися на базу, і двадцять три долетіли до дружніх баз, загальні втрати — п’ятдесят. На сьогодні втрачено чотириста сорок людей — це вбиті або зниклі безвісти. Нас повідомили, що двадцять зниклих безвісти екіпажів — у полоні в країнах Осі.
Вітроу відчув, як стиснувся шлунок. За одну місію втрачено майже чотириста п’ятдесят хлопців. Екіпажі сорока п’яти загублених літаків. Приблизно.
— Клята німчура, — пробурмотів Йорґенсен.
Медсен перейшов до відносно заспокійливої частини:
— Загалом було збито п’ятдесят один ворожий винищувач.
— Чудово, — не стримався Тьюкс. — Один винищувач майже на кожен наш бомбардувальник, повний хлопців.
Хтось із чоловіків однаково зааплодував.
Лейтенант Марс уже відволікся від виступу, взявшись за Бека.
— Джиммі, знаєш, яка середня тривалість життя стрільця хвостової турелі під час битви?
Це був бородатий жарт для цих малоліток. Принаймні троє відгукнулися:
— Дев’ять секунд!
— Дякую, друзі, — озвався Бек, видихаючи дим. — Тепер я почуваюся значно краще. Так потеплішало всередині.
Коґґінс мовчки спостерігав за реакцією свого екіпажу. Добре. Інформація про численні смерті змусить їх завтра ще трохи більше ненавидіти фюрера, і, напевно, ненависть зможе допомогти їм повернутися живими, а не перетворитися на шашлики в пожмаканому бомбардувальнику, як ті бідолахи на борту «Турка», чий капітан зараз валявся в шпиталі з підсмаженою лівою рукою та зламаною в чотирьох місцях ногою.
Це була війна. І це було важливо. У 1941-му, за пів року до Перл-Гарбору, Військово-Повітряний корпус США було перейменовано у Військово-Повітряні сили США під керівництвом генерала Гепа Арнольда, і цим войовничим американцям у тісному бараці було що захищати. Багато що. А нині їхня гордість страждала майже щодня. Небесні воїни були майже так само офіційним та автономним угрупованням, як Військово-Морський флот чи танкісти. Після того як Штати вступили у війну, воєнне міністерство реорганізувало сухопутні війська та повітряні сили, зробивши їх рівноправними з’єднаннями, однак те, що називається Збройними силами Сполучених Штатів, з’явилося в результаті перестановок аж після війни. Чимало льотчиків-ветеранів носили знаки розрізнення Повітряного корпусу зі зрозумілим почуттям власної гідності попри те, що всі вони насправді служили у Військово-Повітряних силах.
Гідність мало чого варта, коли тебе висмикують з ліжка о першій ночі. Половина хлопців у казармі відчула появу непрошеного гостя ще до того, як він клацнув своїм ліхтариком. Це мусив бути Карлайл, командир, а промінь його ліхтарика відбився в холодній темряві від голого, як більярдна куля, черепа Коґґінса.
— Коґґінсе, — прошепотів Карлайл. — Джей-Джей, вставай-вставай.
— Я не сплю, — захрипів Коґґінс, перевертаючись.
Карлайл усівся на краєчок ліжка.
— Послухай, мені прикро, що мушу звертатися до тебе, але…
— Котра година?
Усі, крім Тьюкса, вже прокинулися.
— П’ятнадцять по першій. Послухай… місія. Ти можеш вилетіти?
— Авжеж, — озвався Коґґінс, наче ні в чому не сумнівався.
— Сьогодні вранці ми виступаємо попереду Восьмої[51], і нам знадобляться всі, аби докласти максимум зусиль.
— Він про що? — перепитав Вітроу, потираючи обличчя, щоб прокинутися.
— Чш-ш-ш, — озвався Бек. — Це сюрприз.
— Справа серйозна, — вів далі Карлайл уже гучніше, аби почули всі. — Численна зенітна артилерія, потім винищувачі. Нафтопереробний завод. Я знаю, твій екіпаж іще не готовий до бою, але ми можемо посадити тебе другим пілотом із досвідченішим хлопцем, тому що…
— Мій екіпаж готовий до бою, сер, — відповів Коґґінс, і ніхто йому не заперечив.
Ну ось. Пізніше Коґґінс назве це «бійнею».
Пливучи з Північної Африки, Коґґінс наказав написати на його літаку «Шеді Леді». Така собі пані з сумнівною репутацією. Його недосвідчений екіпаж зараз спав у казармі, яку ще кілька днів тому займала зовсім інша команда, котру тепер вважали безвісти зниклою. Хтозна, що буде завтра? Технічно вони виконали чотири з двадцяти п’яти польотів, яких вимагали норми, утім їх весь час повертали або ще якось скасовували завдання. Поки що їм навіть не вдалося перелетіти Ла-Манш. Їхня розхвалена перша місія закінчилася тим, що на трикілометровій висоті вони загубили свій нагнітач і мусили повертатися, скинувши бомби в Північну Атлантику. Їхній правий бортстрілець, техасець Мак-Кардл, був відряджений до активного бойового екіпажу «Міського дівчиська», який виконував уже дванадцятий політ; залишену ним порожнину заповнили Вітроу.