Стрілець підфюзеляжної турелі з літака «Подвійний діамант» розповів про місію Коґґінсу:
— Я бачив, як «Ретпекеру» прямісінько в кабіну влучила «вісім-вісім»[52]. Він перевернувся з повним вантажем бомб і розрізав навпіл «Дівчисько». Парашутів я не бачив.
Чи живий ще Мак-Кардл? Ніхто не знав, але переймалися вони недовго: занадто непокоїтися — нерозумно. А тепер вони, обпікаючись гарячою кавою та потріскуючи суглобами в клятому вогкому британському повітрі, навпомацки втискаються у свої костюми і з затуманеним зі сну поглядом перетворюються на льотчиків-товстунчиків. Костюми з електричним підігрівом, бронежилети, рюкзаки з парашутами для пілотів, нагрудні парашути для решти, рятувальні жилети, шоломи, окуляри, кисневі маски. Усі вони пахнули мокрою овчиною та шкірою.
— Клятий туман, — сказав Тьюкс у вантажівці, що везла їх на летовище. — Занадто рідкий, аби їсти, і занадто густий, аби пити.
Видимість була нульова.
— Нам доведеться їхати за джипом, аби знайти злітну смугу, — пожартував Стекпоул. — На якому ми місці в шикуванні?
— У трунному куті[53], — озвався Коґґінс, намагаючись змусити слова прозвучати нормально.
— О, супер, — буркнув Бек, хлопець із хвоста.
— Що? — перепитав Вітроу; вологе біляве волосся приклеїлося до голови під пілоткою.
Лейтенант Марс оголосив вердикт:
— Зовнішній бік «труни», в самому кінці.
— Отже, зенітники легко зможуть нас убити, — зауважив Бек.
Йорґенсен поплескав Вітроу по щільно притиснутій руці.
— Позиція для новачків. Для тих, хто ще пороху не нюхав.
— Передбачається, що будемо тягнутися за всіма, аж доки когось не знімуть із виконання завдання, — пояснив Коґґінс. — Тоді ми зможемо зайняти їхнє місце.
Принаймні часи, коли з завдань знімали їх, минули. Коґґінс витягнув плоскогубцями дротяне кільце зі своєї пілотки, аби вона могла як слід скластися, коли він натягне навушники.
Стекпоул насвистував «The Way You Look Tonight»[54].
Перед ними несподівано вигулькнула «Шеді Леді», заповнюючи собою весь їхній світ. Тьмяно-зелена, суча матір, небесна коханка, їхня утроба, їхня доля.
44-та бомбардувальна група була відома як «Летючі кулі-вісімки», це було перше угрупування «ліберейторів» в американських Військово-Повітряних силах, однак не перше в Європі — ця честь випала «пірамайдерам» із 9-ї повітряної армії США. «Кулі-вісімки» здійснили свій перший виліт, підтримуючи «Летючі фортеці» в листопаді 1942-го; інші групи поступово перевели на нічні завдання, а «Вісімкам» випала незаздрісна доля залишитися єдиною групою «ліберейторів», яка виконувала авіаудари вдень. Чимало розмов точилося про один «ліберейтор», який називали «бумерангом»; він належав до 93-ї бомбардувальної групи, яка 9 жовтня здійснила бомбардування Лілля. Літак повернувся, поцяткований тисячами дірок, — йому судилося перетворитися на брухт, але пілот і командир екіпажу змагалися за свою пташку, залатали дірки від куль алюмінієм, і літак став першим В-24 8-ї армії, який здійснив п’ятдесят бойових вильотів. Екіпаж захистив честь пташки, яка врятувала їм життя. Лілльська місія без перебільшення стала поворотною точкою для командування, і результатом виявився звіт, що В-24 — кращі бомбардувальники (цілковита перемога!), ніж значно сексуальніші «гламурні дівчатка» В-17; «ліберейтори» швидші, покривають більшу відстань, можуть транспортувати більше бомб і важче озброєння. По суті, історія «Куль-вісімок» стала сагою про «ліберейтор» на війні; цей літак народився внаслідок військового конфлікту, а до перемоги над Японією вже практично застарів. Чимало В-24 прибували до Шипдему з новішою бронею, захищеними паливними баками, турбонагнітачами і підфюзеляжною туреллю фірми «Сперрі», яка втягувалася всередину.
Ось куди збирався того ранку Вітроу.
— Велика пузата сучка, — сказав Марс, повторюючи слова капітана на ім’я Кіт Шуйлер.
— Мені подобаються пишні жінки, — зізнався Тьюкс. — Є за що взятися.
— Вона моторна як на свої розміри, — сказав Коґґінс.
Можливо, він мав на увазі свою дружину в Штатах, а може, літак, подумав Йорґенсен. Та однаково. Може, у його старої розмах крил більший за довжину фюзеляжу.
Екіпаж закінчив завантажувати 220-кілограмові бомби до спеціального відсіку «Леді», а десять 50-міліметрових кулеметів почали втягуватися під фюзеляж літака. Наступні дванадцять годин чоловіки мали пересидіти в нестерпній тисняві, пісяючи в трубочки, дихаючи штучним повітрям і змагаючись за життя. Боже поможи тому, у кого в польоті почнеться пронос.