— Птаху війни, — збагнув я.
Кеті старанно долила нам кави. Йорґенсеновій старшій сестрі теж було за вісімдесят. Покійна пані Йорґенсен померла десять років тому.
— Спершу я подумав, що це одна зі «штук»[55], — зізнався Йорґенсен. — Пірнаючи вниз, вони так химерно скиглили. А тоді я побачив, що крила тріпотять, і подумав: «Це не літак». Вона була завбільшки приблизно з винищувач. Крила як у кажана, морда з дзьобом-голкою. Очі оніксово-олов’яні. — Чоловік відкашлявся. — Зараз ти вже, мабуть, думаєш собі: та цей старий розгубив усі клепки, еге ж? — Його пухнасті брови поповзли вгору з докором.
— Та ні, сер. Я ніколи не міг умовити батька розповісти про війну, але дехто з екіпажу «Шеді Леді» поділився кількома історіями за всі ті роки, що я витратив на пошуки. Я чув і дивніші речі.
Схоже, саме тоді він подумки прийняв якесь рішення.
— Ну гаразд, тоді, поки Кеті на кухні, чи дивиться мильні опери, чи що вона там робить у вільний час…
Із глибини будинку не долетіло протестів, тож Йорґенсен упевнився, що ми можемо розмовляти відверто.
— Я тоді подумав точнісінько те саме, що й ти, напевно, — продовжив він. — Це галюцинація. Зараз я так не думаю. Я просто побачив велику неможливу істоту, що летіла прямісінько на мене, витягнувши кігті. Наступне, що пам’ятаю, — весь плексиглас навколо мене зник, і я лежу в кабіні з розбитою головою. Шрам досі лишився.
Він відкинув волосся назад, показуючи тонку білу лінію, що зміїлася від лівої брови вгору до маківки. Вона нагадувала слід від ножового поранення.
— Мало око не втратив, чорти б це взяли. Коли ми повернулися на базу, я був у шоці від втрати крові. Повернення майже не пам’ятаю. Пізніше розповідали, що підфюзеляжна турель зникла під час посадки, і разом з нею нас покинув Вітроу, новенький.
— Цілу турель відірвало від літака.
— Ага… простим артилерійським набоєм чи кулеметним вогнем таке важко зробити. До того ж ми всі відчули б удар. Німчураки гатили 128-міліметровими набоями; якби Вітроу вибило з турелі такою штукою, ми б це помітили, бо тоді зайнялося б пів літака. У нас було понад три тонни запалювальних боєприпасів, а крила наповнені високооктановим гасом.
— Гадаєте, що…
Він урвав мене:
— Я не гадаю. Я підозрюю. Дещо мені відомо точно. Отже, я підозрюю, що саме трапилося з бідолашним старим Вітроу, але скажу тобі, що думаю: думаю, що такі великі війни не закінчуються просто тому, що хтось потиснув руки і підписав якийсь папірець.
— Або скинув бомбу на кілька міст, перетворивши їх на пару з ароматизатором Японії.
Я ненавмисно висловився так грубо, але Йорґенсен далі вів своєї, чи то проігнорувавши мої слова, чи то залишаючись ввічливим:
— Подумай-но: цілий світ воює. Війна тягнеться роками. Минає день народження, минає Різдво, і знову, і знову, а війна не закінчується. Аж раптом усі робляться цивілізованими й вирішують вдати, наче ніякої війни немає. Іноді я думаю… іноді…
Слова стихли. Чому він розхвилювався? Він ледве мене знав, а я був просто ще неопереним нащадком одного з його старих друзяк по екіпажу, Джиммі Бека, котрий помер п’ять років тому і навіть жодного разу не надіслав йому на свята листівку.
— Ідеться не про героїзм чи славу, — сказав він, беручись до наступу з іншого боку. — Коли ти там, угорі, коли навкруги стрілянина, хлопці спливають кров’ю, хлопці волають, чуються вибухи — тобі йдеться лише про те, як зберегти власну шкуру. Зосереджуєшся виключно на виживанні. Якщо віриш у Бога, безперестанку молишся подумки: Господи, будь ласка, не дай мені померти на цьому завданні. Якщо віриш у талісман на удачу, торкаєшся його. У Стекпоула була зроблена його дружиною зі шкарпетки лялька Кілрой[56], і навіть не сумнівайся, що всі ми ставилися до Кілроя як до члена екіпажу і слідкували, щоб він був з нами на всіх завданнях. У Джентрі був медальйон зі святим Христофором. Вітроу притягнув із собою кролячу лапку, хай навіть вона виявилася для нього не більш щасливою, ніж для кроля. А у твого татка був свій ритуал. Перш ніж перевірити кулемети, він діставав зі стрічки першу кулю, записував на ній дату і клав у кишеню на серці.
Кулі п’ятдесятого калібру були п’ятнадцять сантиметрів завдовжки і важили більше, ніж упаковка монет. Мій батько здійснив щонайменше вісім успішних місій над ворожими територіями. Цікаво, що сталося з його колекцією куль.
55
«Юнкерс-87», або «штука» (скор. від нім.
56
У 1940—1950-х роках в англомовних країнах, особливо серед військових, набуло популярності графіті «Тут був Кілрой». Побутує легенда, що Й. Сталін під час Потсдамської конференції побачив його у ванній кімнаті готелю і навіть наказав дізнатися, хто такий Кілрой.