Зрештою, Тік особливо й не намагався виконати помсту до кінця. Передовсім тому, що він не жорстокий, а ще в нього було кілька невідкладних справ, і серед них одна, яка його аж надто гнітила: де роздобути казку, щоб задобритися перед однокласниками і вчителем, особливо перед учителем, бо в нього з ним конфлікт: один неслухняний літачок замість того, щоб полетіти у вікно, опустився на кафедру саме тоді, коли вчитель готувався поставити в журналі навпроти його прізвища величезну десятку[4]. А ще йому треба дізнатися про місце експедиції черешняків і число, коли вони вирушають, це йому треба не для того, ясна річ, щоб вивідати чужі секрети й таємниці, а щоб краще спланувати свої канікули.
Важка дилема… але не для Тіка, наділеного нечуваним практичним нюхом. Згадавши мимохіть приповістку про двох зайців, черешняк миттю забув і про казку, і про літак і вирішив будь-що розкрити таємницю старших черешняків. Не треба мати великого глузду, аби здогадатися, що коли таємницю експедиції порівняти з водою, яка циркулює в трубопроводі, то неодмінно існують і кілька кранів, через які вода проникає в нього. Перший і найближчий «кран» — Марія, його сестра. Гаразд… Але ж це ще не означає нічого. Як підійти до неї? Бр-р! Треба бути дуже обережним… Марію не легко провести, вона надто вередлива і часто навіть не помічає його, хоч би що він зробив. Як же до неї підкотитися?..
Не встиг він докінчити німого запитання самому собі, як найвірніший його друг та порадник важких днів підійшов і слухняно став біля ніг.
— Ну, то що скажеш, Цомбі, треба нам починати наступ?
Цомбі ствердно крутнув хвостом.
— А якщо не вдасться?
Цомбі сердито загарчав, показуючи зуби.
— Не будь самовпевненим, Цомбі. Марія не боїться погроз. Тут потрібне щось інше!
Собака ліг на живіт, витягнув лапи перед мордою, повернув голову з напівзаплющеними очима, перетворившись на найсправжнісінький пам’ятник догідливості. Особливо тому, що хвіст його метлявся м’яко, ніби його хтось погладжував.
— Ось так, розбійнику! Думаю, треба скористатися твоєю методою. Не може бути, щоб дівчина не клюнула на неї. Отже, ми порозуміємось. Тільки не викажи нашого наміру скавулінням…
Собака рвучко скочив на ноги, нашорошив вуха та так і став, похнюпивши голову з розгубленими очима, вдаючи найображенішу істоту на земній кулі.
— Ну, гаразд, не бери близько до серця. Ніби не знаєш, що я пожартував!.. Я ж тебе знаю, мій пораднику… Досить жартів! До роботи!
Обережно-обережно, аби не зчинити ані найменшого шуму, Тік у супроводі свого вірного порадника прокрався на ганок, обвитий плющем. На протилежному кінці ганку в шезлонгу, поставленому майже горизонтально, під рухливими промінцями світла, що пробивалися крізь зелень, відпочивала Марія. Вона прикрила очі косами й поринула у мрії. В руці у неї зошит із віршами.
Намір чи, може, завдання першому почати наступ мав Цомбі. Він підійшов і мовчки сів біля Марії, поклав голову на лапи, а очима втупився у вірші. Першим порухом Марії було прогнати пса, але, побачивши його розумний вираз, вона почала ласкаво гладити його мордочку, облямовану чорними латочками. Мрійливим теплим голосом почала читати рядки поезії.
Тік, стоячи на ганку, — його ніби голками штрикало, такий він був нетерплячий, — ледве слухав вірші. Але в нього вистачило сили дослухати їх до кінця. Відчуваючи поблизу господаря, бо той кілька разів гикнув і зітхнув, собака повернув голову, та на владний порух знову вклався на свої тоненькі лапи. Глибоке зітхання, зітхання подиву й навіть захоплення дуже чітко й промовисто вирвалося з Тікових грудей.