Чому саме на Січ? Адже за становою приналежністю своєї сім’ї він міг би зайняти пристойне місце в рядах реєстрових козаків[5], які перебували на службі в Речі Посполитої, або навіть у самому її війську. Однак Тимофій прагнув бути вільним від станових забобонів, волі батька, служіння будь-кому, хотів бути сам собі господарем, тому стати реєстровим козаком, як старший брат, у його розумінні було однаково, що надіти на шию нове ярмо замість шкільного.
Старий Клесінський, дізнавшись про зухвале свавілля сина, страшно розгнівався. Якби Тимофій потрапив у той час йому під руку, то таточко неодмінно власноруч відшмагав би його батогом, наче простого хлопа. Але згодом гнів старого охолонув, він змирився з правом сина самому обирати свою долю. Та й із Січі до пана Микити доходили тільки приємні звістки про хоробрість і шляхетність хлопця. Тож батько став пишатися молодшим сином не менше, ніж гордився старшим, Матвієм.
Якщо Тимофія на Січ привело бажання жити яскравим, повним пригод життям, то причини, якими керувався Марко, були дещо трагічні — він утік від бабусі. Можливо, декому це здасться смішним та безглуздим, але Маркові було не до сміху, коли він зважився на втечу з отчого дому. Щоби зрозуміти причини такого вчинку, варто зазирнути в історію сім’ї Марка, трагедія якої розгорталася поступово.
Його батько, Олексій Воловод, мав темне походження, утім, дуже вдало одружився на заможній міщанці, єдиній спадкоємиці солідного статку, тож до кінця днів повністю себе забезпечив. Сімейне життя пана Олексія не було позбавлене щастя — лагідна, добра дружина без пам’яті кохала чоловіка, та й він відповідав їй взаємністю. Їхні діти зростали здоровими й розумними, багатство збільшувалося.
Але одного прекрасного, точніше жахливого, дня помер його тесть. Овдовіла Воловодова теща — пані Марися — напросилася трохи пожити в домі зятя, доки не оговтається від свого горя і втрати. Воловод поважав матір дружини не менше, ніж покійного тестя, тому, жодної хвилини не вагаючись, погодився прийняти в себе жінку. Про що вже в найближчому майбутньому гірко пошкодував і згодом прокляв той день, коли так необачно оселив тещу у своєму домі. Ця на вигляд поважна жінка, досить широка в талії та із залишками колишньої вроди на обличчі, мала рідкісний талант отруювати життя людям, які її оточували. Про цю обставину Олексієві було невідомо, оскільки честі жити з матір’ю дружини під одним дахом він досі не мав. А зрідка навідуючись у гості до її батьків, чоловік не помічав кепського характеру своєї тещі.
Оселившись у зятя, на перший погляд скорботна вдовиця відразу проявила свій сварливий характер і енергійно взялася за доньку, мовляв, погана господиня, нечупара, неощадлива, дітей неправильно ростить, виховує. Потоку звинувачень і докорів, настанов і повчань, що обрушилися на голову нещасної молодої жінки, не було кінця і краю. Воловод мовчки терпів це насильство над дружиною, не сміючи заперечувати тещі, поки одного разу його терпець не увірвався. Він заступився за кохану, різко осадивши свою тещу:
— Та стули ти вже пельку! Кращої жінки, ніж моя Гапка, годі й шукати на світі! А якщо ти, матінко, чимось незадоволена або тобі в нас не подобається, то ми з дружиною тебе не неволимо й силою не тримаємо.
Грізній пані Марисі аж мову поцупило від такого нахабства свого зятя, а її обличчя в цю мить чомусь нагадало неабияк переляканому від власної хоробрості Воловоду сильно роздуту жабу. Лише бородавок бракувало. Ледь не задихнувшись від обурення, противна баба дала доньці спокій, а натомість узялася за зятя так, що абсолютно отруїла бідоласі життя.
Відтоді Воловоду у власному будинку життя не стало. Ображена жінка з подвоєною силою та люттю взялася за нього, тож він вирішив за краще втекти з дому, аніж терпіти щоденні кпини і приниження від власної тещі. Єдиним місцем, куди пані Марися аж ніяк не могла дістатися, була Микитинська Січ[6] — за її високим частоколом Воловод був надійно укритий від злісних витівок тещі. Єдине, що затьмарювало порівняно спокійне життя Олексія на Низу, — це розлука з милою його серцю дружиною та дітьми. Він часто замислювався над своїм вчинком і докоряв собі в малодушності, проте потім дійшов висновку, що вчинити інакше однаково не міг, хіба що взяти гріх на душу та придушити склочну бабу.
Згодом Воловод оцінив переваги вільного життя, не обтяженого побутовими клопотами й негараздами. Перший час чоловік навідувався додому вкрай рідко, а в останні кілька років узагалі дорогу забув. А все тому, що з кожним його приїздом у тещу немов біс уселявся — вона несамовито збиткувала над зятем, бо ж ніяк не могла пробачити йому втечі. Дійшло до того, що навіть таке важливе питання, як заміжжя доньки, дружині Гапці довелося вирішувати самостійно. На її лист Воловод відписав, що не заперечує проти запропонованої кандидатури нареченого, оскільки дружина — жінка мудра, тож він повністю довіряє її розсудливості й вибору, а донечці дає своє батьківське благословення на шлюб і бажає щастя.
5
6