— А ви живете просто у славному Києві й не знаєте, що взагалі на світі робиться? — відклавши ложку та відставивши чарку з медом, з іронією запитав Влад, а потім єхидно додав: — Або так волочитеся за жіночими спідницями, що й шаблі у вас у піхвах заіржавіли?
Влад був грубуватим, а часом і хамуватим, але ніколи не мав на меті когось образити своїми словами. Просто мав не зовсім ввічливу манеру спілкування. Знаючи цю його ваду, друзі не образилися, а лише розсміялися у відповідь на його слова.
— А сам ти чого сюди приїхав? — запитав Марко, піддражнюючи приятеля. — Невже самому жіночої ласки захотілося?
Влада аж пересмикнуло — він не був любителем слабкої статі, тому зло і грубо відповів:
— Усі баби — сучки, а я не кобель, щоб із ними плутатися! Та й не в бабах справа. Я шукав вас через вельми важливу справу. Ваша допомога може знадобитися одній добрій людині. Ви знаєте чигиринського сотника Богдана Хмельницького?[39] Не знаєте? А я от дуже добре з ним знайомий і приїхав до вас через справу, пов’язану з ним. Але насамперед вислухайте мене. Мені потрібно багато чого розповісти вам.
Декілька років тому наш король[40] задумав затіяти війну з Туреччиною. Узагалі, там справа, як я зрозумів, була складна — багато іноземних держав хотіли укласти союз та почати війну проти бусурманів. Так от, наш король вирішив, що основними силами в цій війні мусимо бути ми, козаки, а не шляхта. Він планував, що ми нападемо на турків із моря. Але для цього потрібно було й людей навербувати, і чайки побудувати. Король обрав козаків тому, що шляхта хоч і називає його своїм паном-братом, але крутить ним, як хоче, — він не має над нею влади. А з нас він створив би новий стан, який був би зобов’язаний своїм піднесенням саме йому, королю, і який служив би тільки йому. Так ось для цього козацькі старшини їздили на запрошення короля до Варшави, Хмельницький теж був у складі цієї депутації. Король розповів їм про свої плани, повернув і підтвердив усі наші права і привілеї, які раніше відібрала шляхта[41]. Дозволив збільшити реєстр козаків до двадцяти тисяч, це не враховуючи тих, що вже є, наказав побудувати чайки й дав старшинам шість тисяч талярів[42] на витрати, пообіцявши в майбутньому дати ще грошей. Король дав депутатам грамоти, які підтверджують його волю й наші законні права. А зберігалися ці гроші та королівські грамоти на наші привілеї в черкаського полковника Барабаша[43]. І мали зберігатися в нього доти, доки не настане час воювати. Тільки от коли пани провідали про королівські плани, то такий лемент зчинили, що й чортам тяжко стало! Адже вони хоч і зневажають нас, але бояться, як вогню. Про цей похід довелося забути.
Ця лядська собака, Барабаш, побачивши таку справу, приховав усі ці грамоти і ще більше притиснув козаків. У всьому підспівує панам. Хмель знав про ці грамоти і ще в минулому році спритно викрав їх у Барабаша — напоїв його і, взявши його пояс та шапку, відправив надійну людину до його дружини, Барабашихи, і велів сказати, що чоловік нібито просить її прислати йому ці грамоти. Дурна баба швиденько все й віддала. У вересні була сходка всіх козацьких старшин. Тих, хто свій, православний. Там Хмельницький і показав усім ці привілеї, там і говорив, що пора нам за шаблю братися, щоб обстояти їх. Я на цій сходці був присутній і бачив їх своїми очима. Ви, напевно, здогадуєтеся, що можуть дати нам ці грамоти?
Марко й Тимофій усміхнулися.
— Ми ж не городові козаки, Владе, а вільні! — відповів Тимофій. — Нам і діла немає до цих привілеїв. Навіщо нам воювати за них?
— Розповідай далі, я так розумію, це ще не все! — сказав Марко.
— Так, не все! — відповів Влад. — Може, вам і діла немає до привілеїв, та й не в привілеях цих справа! Беріть вище — не лише козаки, а вся Україна повстане. І не заради привілеїв, а за власну волю! Наближається той час, коли ляхи заплатять кров’ю за всі наші приниження та образи, а вся Україна стане вільною від їхньої влади.
Влад замовк, а Тимофій із Марком здивовано переглянулися.
— Ти впевнений у тому, що кажеш? — запитав Тимофій, хоча в душі розумів, що Влад навряд чи жартуватиме такими речами.
— Хіба я коли-небудь казав те, у чому невпевнений? — запитав Влад, виразно піднявши брови.
— Але як ти дізнався про все це? З чого ти взяв, що весь народ повстане? — спитав Марко.
Влад усміхнувся й повів далі:
— Я вже казав, що був на тій раді, у вересні, де вся козацька старшина зібралася, — це все там і обговорювали. Нас підтримує більша частина старшини, усі прості козаки. І нас підтримає простий народ, оскільки більше не може терпіти це ярмо.
39
40
Мається на увазі Король Польський і Великий князь Литовський Владислав IV Ваза (р. ж. 1595–1648), який правив Річчю Посполитою з 06.02.1633 до своєї смерті.
41
Мається на увазі Ординація 1638 р., прийнята польським сеймом після придушення антипольських повстань українських козаків у 1637–1638 рр. під керівництвом ватажків Павлюка, Острянина й Гуні. Ординація істотно обмежувала права і привілеї запорізьких козаків, скасовувала посаду козацького гетьмана, виборність осавулів і полковників та ін. безпосередньо самими козаками. Скорочувався козацький реєстр з 8 до 6 тисяч осіб. Реєстровим козацтвом керував комісар, який призначався польським сеймом. Посади полковників і осавулів мали право займати виключно шляхтичі, затверджувані польським сеймом. Козацтво зобов’язувалося придушувати будь-які виступи проти польської влади. Серед представників реєстрової козацької старшини, що підписали Ординацію, був сотник (розжалуваний із посади військового писаря) Б. Хмельницький.
42
43