Тимофій присів на те місце, де він звичайно спав. Хлопець відчув, що нарешті повернувся додому. Дійсно, тут його справжня домівка. Адже ані гостинний будинок Марка, ані його власний багатий та пишний маєток не зможуть замінити простоти його куреня. У двері просунулося обличчя Влада: «Красунчику, нам пощастило — хлопці саме лазню натопили. Ходімо паритися!» Тимофій кивнув, дістав чистий одяг і вийшов.
Уже пізно ввечері Тимофій стояв на валу й задумливо дивився у степ. Сніг припинився, небо очистилося від сніжних хмар, і зійшов круглий, сумний місяць, заливши своїм мертвим світлом побілілі степові рівнини. У темно-синьому оксамиті нічного неба холодно заблищали далекі зірки, а трохи далі водна гладь Дніпра, який ще не встиг укритися льодом, відбивала місячні промені, ділячись їхнім світлом із навколишнім світом.
Тимофій не міг заснути, тому й вийшов на свіже повітря з натопленого куреня. Він подумки перебирав події прожитого дня й думав про Орисю. Сьогодні він відчайдушно ризикнув життям, але ж він обіцяв коханій повернутися живим. Мабуть, її молитви насправді бережуть його, якщо нині залишився живим. Згадуючи милий образ коханої, Тимофій линув думками туди, де тепер було його кохання. Що зараз робила Орися? Він згадував, як у дорозі вона засинала в його руках, пригорнувшись до його плеча. Наразі вона теж, найімовірніше, спить, заплющивши свої прекрасні очі.
— Тобі не спиться, Красунчику? — чийсь голос вивів його із задуми.
Тимофій озирнувся й побачив Хмельницького. Опальний чигиринський сотник відразу ж після приїзду пішов до будинку кошового, куди зібралися інші козацькі старшини про щось радитися, і, очевидно, після цієї ради сон також не йшов до чоловіка. Тимофій ствердно кивнув. Хмельницький став поруч із хлопцем, спрямувавши погляд своїх темних очей на білу рівнину.
— Звідки ти знаєш мого батька? — запитав Тимофій.
— Ми разом із паном Микитою воювали під Смоленськом[60], — відповів Богдан. — Ми тоді дуже подружилися.
Тимофій згадав, як батько та старший брат брали участь у Смоленській війні. Йому тоді було дев’ять років, тож якраз навчався у Львівській школі. От лише батько рідко згадував ту війну й мало розповідав про неї синові — старому шляхтичеві було прикро, що довелося воювати проти одновірців, таких само православних християн, як і він. Але наказ короля є наказ!
— Чому ти сумний? — запитав Хмельницький.
— Це так помітно?
— Так, помітно. Що гнітить тебе, Тимофію? Або ти запізно шкодуєш про свій сьогоднішній учинок? — хитро запитав Богдан, сподіваючись розговорити хлопця.
— Ні, я не шкодую. Я просто згадав про те, що дав обіцянку одній людині повернутися живим, — задумливо промовив Тимофій.
— А! Мабуть, це дуже дорога для тебе людина, — сказав Хмельницький, здогадавшись про причину його суму. — Отже, ти зобов’язаний виконати обіцянку, яку дав прекрасній панночці. А чому ти вирішив стати на мій бік? Адже ти шляхтич, і, як мені відомо, ваш рід багатий, та і брат твій нині не остання людина. Що змусило тебе?
— Навіть знатним і багатим я не вільний. Не вільний жити так, як прагну. Я змушений захищати свої права, свою віру, захищати все те, що дароване самим Богом не лише мені, а й кожній людині, — волю та свою гідність. Не тільки мене, а й мій народ гноблять та принижують. Хіба можу я стояти осторонь? А чому ти, Хмелю, вирішив підняти повстання? Невже лишень через свої кривди? — у відповідь запитав Тимофій.
— Не тільки, — з усмішкою відповів Богдан. — Мені дорога моя країна. Її лихо стало моїм лихом. Її біль — мій біль. Її свобода — моя свобода. Україна в мене одна, тож з усіх можливих панів я вибрав її. І прагну служити їй усім серцем і всією душею своєю. Є мудра приказка, що в дурнів думки сходяться. Вочевидь, ми з тобою два дурні, якщо однаково думаємо, якщо доля звела нас за таких обставин і ми обоє готові голови скласти за чужу свободу. Vita sine libertate, nihil![61]
Тимофій усміхнувся, а потім вкрадливо запитав:
— А ще ми обоє пішли на цей відчайдушний крок тому, що нам обом важливе кохання жінок. Чи не так?
60
Смоленська, або російсько-польська, війна 1632–1634 рр. — війна між Московським царством і Річчю Посполитою, під час якої Московія намагалася відновити контроль над Смоленськом і прилеглими до нього територіями, що увійшли до складу Речі Посполитої внаслідок війни 1605–1618 рр. Війна завершилася поразкою Московського царства.