Проїжджаючи півостровом, Тимофій зазначив, що відразу за Перекопом теж були степи, у яких розкидані невеличкі татарські селища, але далі природа змінилася — з’явилися височини. Він пригадав розповіді старих козаків, які не раз були в Криму й навіть потрапляли в полон, що тут є великі гори, майже як Карпати, але вони лежать ближче до моря, а біля татарської столиці гори нижчі. Утім, подорож кримською землею швидко скінчилася — відправлена з посольством охорона квапилася та не давала козакам затримуватися. Згодом посли прибули до столиці Кримського ханства — Бахчисарая.
Місто розкинулося в мальовничій долині в ущелині, чиї прямовисні стіни захищали її від холодних зимових вітрів, що панували на півночі Криму, у степах. Через місто протікала річка Чюрюк Сув[70] з брудною водою, наповненою нечистотами, адже Бахчисарай славився шкіряними виробами — численні майстерні з вироблення шкір тяглися уздовж річки, тож усі відходи від цього ремесла скидали в неї. Але, попри все це, на обох берегах Чюрюк Сув були побудовані кам’яні будинки містян, криті рубіново-червоною черепицею, а через саму річку перекинуто сорок три кам’яні або дерев’яні мости.
Місто було поділено на декілька кварталів із мечетями в центрі, порізане вузькими, звивистими вуличками, часом такими вузькими, що ними не змогла б проїхати й гарба. Двоповерхові будинки виходили на вулиці високими глухими стінами — за ними, подалі від сторонніх очей, проходило все домашнє життя міського населення.
Козацьке посольство оселили у вірмена Аветика, багатого купця, чий дім розташувався у кварталі візира Сефер-Газі-аги[71] — одному з найкращих кварталів міста. Вірмен був у довірі в хана, прийняв іслам подібно до деяких своїх земляків. На цей крок доводилося йти для того, щоби вижити, — становище християн під владою мусульман у Кримському ханстві було жалюгідне і принизливе.
Аветик радо прийняв непроханих гостей. У його великому, багатому будинку козаки провели кілька днів, випробовуючи на собі всі принадності східної гостинності, бо ж хан усе відкладав офіційний прийом посольства. Залишати будинок було заборонено. Щоби згаяти час, Красунчик разом із Тимошем прогулювалися великим садом Аветика. Допитливому Тимофієві хотілося краще роздивитися Бахчисарай. Адже, коли вони їхали сюди, він нічого доладно й не побачив. Особливо багато він чув про Успенський православний монастир. Заволодівши Кримом, мусульмани не посміли опоганити або знищити цю християнську обитель. Ширилися чутки, що колишні хани так поважали незайману Міріам, матір пророка Іси, що перед своїми великими походами не гребували ставити у присвяченій Їй церкві свічку. Тимофій також бажав схилити коліна у храмі Пречистої Богородиці, однак треба було терпляче сидіти на місці, слухаючи крики муедзинів, що призивали мусульман до молитви.
Тиняючись садом, двоє хлопців дійшли до стіни, що відокремлювала будинок Аветика від сусіднього. Тут була пророблена хвіртка до саду сусіда. Тісно побудовані будинки містян за дивним звичаєм сполучалися один з іншим хвіртками. Можна було пройти всю вулицю від початку до кінця через ці хвіртки, навіть не виходячи з будинків. Зазвичай цими хвіртками активно користувалися жінки для походу в гості одна до одної.
Усупереч поширеній думці, татарки мають досить свободи — дуже шановані своїми чоловіками, вони спокійно відвідували своїх сусідок, ходили на ринок, у жіночі лазні. Тільки обличчя приховували. У татарських селах цей звичай був не дуже поширений, там більшість жінок ходили з відкритими обличчями.
Щоправда, жінок у будинку Аветика козаки не бачили. Лише двічі до них виходила сама господиня, але із закритим лицем. Інші жінки із сім’ї господаря не відвідували кімнати, у яких перебували гості. Тільки іноді Тимофій помічав, що з верхнього поверху за ними спостерігають жінки, схожі у своєму яскравому одязі на райських пташок.
І от ця хвіртка, зазвичай замкнена, зненацька розчинилася. З неї випурхнули дві дівчини — це була дочка Аветика, Гаяне, зі своєю служницею.
Тимофій одразу опустив очі і схилився в низькому поклоні перед дочкою хазяїна, оскільки знав, що не прийнято відкрито дивитися на мусульманських жінок. А ці ще й увійшли з відкритими обличчями.
70
71