На цій таємній аудієнції були присутні чотири довірені особи хана з татарської знаті. Хмельницький із Тимофієм поклонилися, і Богдан заговорив із ханом турецькою мовою, яку вивчив ще давно, коли побував у турецькому полоні. Тимофій не знав цієї мови, тому нічого не міг зрозуміти з того, що казав Хмельницький. Однак дуже здивувався, коли хан досить добре заговорив польською мовою, щоправда з акцентом:
— Дотепер ви, козаки, були нашими ворогами. Але зараз ти стверджуєш, що ви готові повстати проти своїх панів. Ти говориш, що поляки й мої вороги. А чим ти це підтвердиш? Чим доведеш, що це не чергова хитрість польського короля й ти не прибув сюди з підступною місією?
Хмельницький усміхнувся та поклав руку за пазуху. Охоронці, що стояли обіруч від хана, сіпнулися, готові кинутися на козака, але хан зупинив їх жестом. Богдан дістав ті самі королівські грамоти і привілеї, які він усіма правдами й неправдами добув у Барабаша, та шанобливо простягнув їх ханові.
— Ось доказ правдивості моїх слів, хане падишаху!
Вочевидь, хан не лише вмів говорити польською мовою, а й читав, адже розгорнув папери і спокійно прочитав їх сам, без допомоги перекладача. У його сумних очах мигнула лють, він щось гнівно вигукнув, але що саме, Тимофій не зрозумів.
— Тепер ти віриш мені, великий хане, що поляки готуються до війни з вами? Для цього король звелів набирати армію з козаків, для цього він наказав будувати чайки. Це поляки завжди наказували нам нападати на твої володіння і твоїх підданих. І вони примушуватимуть нас робити це надалі, якщо ти, ясновельможний хане, не виявиш до нас свою милість, — шанобливо, але вкрадливо відповів йому Хмельницький.
Для Тимофія було одне задоволення спостерігати за хитрістю, витримкою і спритністю Богдана. Але Іслям Ґерай уже опанував себе.
— Чого ти просиш? — незворушно запитав він, повертаючи Хмельницькому грамоти.
— Твоєї дружби, мій хане! А ще я прошу в тебе військової допомоги. Допоможи мені звільнити Україну від польського ярма, і ця країна стане твоїм надійним союзником та помічником у всіх твоїх починаннях.
Зависла тиша. Хан замовчав, задумався, проте його обличчя було непроникне, Хмельницький теж безпристрасно стояв. Мовчали й наближені хана.
— Що ж, я обіцяю тобі подумати над тим, як можна надати вам допомогу. Про моє рішення ти довідаєшся згодом, — нарешті відповів хан.
Аудієнція була завершена. Два козаки шанобливо вклонилися та вийшли. Їх знову повели через темні покої палацу, а на дворі вже чекала охорона. Обом повернули шаблі, і капиджі повели до будинку Аветика.
— Що ти думаєш про все почуте, Тимофію? — неголосно запитав його Хмельницький, коли вони верталися додому сонними бахчисарайськими вулицями.
— Нічого особливого, — відповів Тимофій. — Мені здається, що хан досі не довіряє тобі. Інакше відразу пообіцяв би все те, що просиш. Утім, він ніби почав вагатися. Твоя пропозиція його зацікавила.
— Хан не може нічого серйозного зробити, не порадившись зі своїми беями. Йому треба скликати для цього раду дивану, — зітхнув Хмельницький. — Хан провів сім років у полоні в поляків, перш ніж його викупили й турецький султан призначив ханом. Татари дуже залежать від турків. Так залежать, що навіть ханів зміщає і призначає султан. Однак становище самого хана хитке — він не має великої влади над своїми мурзами. Зовсім як наш король! А ще я побоююся, що він може не повірити мені, вважаючи, що я підісланий сюди королем із підступом. Треба якось довести щирість своїх намірів. Ще доведеться присягнути йому на вірність!
— А яка тобі різниця, кому присягати — польському королю чи кримському ханові? З тебе не станеться! Ei nihil turpe, qui nihil satis![74] — вислухавши, відповів Тимофій.
Хмельницький лише гірко усміхнувся на його слова.
Становище кримського хана справді було ненадійне. Він прагнув зміцнити свою владу й послабити залежність від Османської імперії, султан якої міг на власний розсуд зміщати і призначати ханів. Адже змістив турецький султан його попередника, молодшого брата Мехмеда, призначивши Ісляма ханом! У прагненні укріпити свою владу, хан звільнив Сефер-Газі-агу з посади візира, попри те, що саме він допоміг йому посісти трон. Сефер був ставлеником угруповання беїв і мурз та доволі дошкуляв ханові, тому він і замінив його своєю людиною — Мехметом-агою. Татарська знать, незадоволена такими переміщеннями, підняла бунт, почалася кривава міжусобна війна. Згодом, коли вже було пролито чимало крові, Сефер-Газі заприсягся Ісляму Ґераю у своїй вірності, був прощений і навіть знову наділений титулом візира, а в Кримському ханстві начебто настало затишшя. Однак хан не вірив цьому затишшю перед бурею — йому необхідна сила, на яку можна обпертися в боротьбі з непокірливими васалами. Тому хан і шукав союзника, який у разі небезпеки, навіть якщо й не підтримає відкрито, то хоча би спину прикриє. І таким союзником цілком могли стати українські козаки. Крім того, воєнний похід на польські землі був вельми доречний — у минулому році ханство спіткав неврожай, зростало невдоволення населення. Річ Посполита вже декілька років не платила данини — король Владислав IV рішуче відмовився платити, про що заявив татарському послу, відправленому з вимогою про сплату. Навіть не допустив посла до цілування своєї руки. Милостиво дозволив лише торкнутися краю свого плаща, що було явною образою. Тому в хана були вагомі причини, щоби надати підтримку бунтівним козакам.
74