Захоплення переправи надихнуло все польське ополчення, але для козаків це було невдачею, тому вони додатково зміцнили свій кіш, перекопавши вночі землю попереду й позаду свого табору глибокими ровами, а в місцях, де напередодні пробиралися польські хоругви, розмістили піші козацькі сотні. Так загони Корецького були позбавлені можливостей проводити маневри.
Наступного дня вдосвіта пан Домінік сидів у своєму наметі й дивився на сніданок без апетиту, тому що не виспався та почувався розбитим. За останні дні він дуже втомився, адже не звик до похідного життя. За весь час цього походу його дуже висотали постійні сварки, пияцтво, що панували в таборі. Дисципліни не було жодної — вечорами й ночами влаштовувалися гулянки з обов’язковою пальбою із рушниць, що неможливо було зрозуміти, чи то тривога, чи бурхлива радість від удало складеної фрашки. Як же він утомився від усього цього!
Заславський вийшов зі свого шатра на свіже повітря. Осінній ранок був прохолодний, а природа, немов стомившись від літа, застигла навколо в блаженній знемозі. Його намет стояв на високому пагорбі, і звідси відкривався прекрасний краєвид: було добре видно і його власний табір, і козацький. Ще добре проглядався Пилявцівський замок, де, як йому доповідали, розташувався Хмельницький. «Що тепер робити? Переправу відбили, а далі? Учора ввечері комісари радили наступати й неодмінно захопити «курник». Іноді в моїх товаришів дотепності набагато більше від бойового запалу і згоди. Що ж, накажу атакувати козаків», — думав сандомирський воєвода, коли дивився на маленький замок над річкою.
Трохи згодом, цього самого дня, польські хоругви почали форсувати Ікву одночасно у трьох місцях, але натрапили на заздалегідь вириті окопи й козацьку піхоту, яка чекала їх у засідках та відбивала атаки частим вогнем із рушниць і артилерії. Регіментарі кидали в бій одну за одною легкі кінні хоругви, але ті нічого не могли вдіяти з козацькою піхотою та несли істотні втрати.
Уже до вечора поляки відступили, але пізно ввечері, коли на землю спустилася темна осіння ніч, усе польське ополчення було стривожене страшним шумом і стріляниною в козацькому таборі. Спочатку Заславський вирішив, що козаки влаштували між собою масштабну бійку, але потім йому доповіли, що з козацького табору лунали гучні крики «Алла!». — «Господи!» — тільки і зміг сказати пан Домінік, бо зрозумів, що це прибула татарська орда.
Ця новина миттєво поширилася табором та спричинила тривогу й занепокоєння як серед шляхти, так і серед простих жовнірів. Шпигуни бачили тисячі татар у козацькому коші й те, як частина їх перебралася на лівий берег Ікви до коша Кривоноса. Ніч минула тривожно, а під ранок жовніри зловили священика, якого і привели у свій табір. Коли його допитали, то священик чесно, щоправда після тортур, зізнався, що вирішив утекти від козаків, бо не хоче перебувати поруч із такою кількістю бусурман — за його словами, прибуло майже сорок тисяч татар із Буджакської орди[83]. «Я чесний християнин і не хочу мати нічого спільного з невірними! Побожуся в тому, що прибула проклята орда татар, а православні душі раділи їм, немов рідним братам. І з нетерпінням чекають самого хана на підмогу, який має прибути зо дня на день. Ось я і пішов від них», — говорив батюшка. Чомусь ніхто не звернув уваги на те, що православний піп не має бороди, а вуса дуже нагадують козацькі. Утім, жоден польський шпигун так і не провідав про те, що, крім чотирьох тисяч татар Тугай-бея, які вже були в козацькому коші, до козаків прибуло лише шість тисяч Буджакської орди під командуванням Карачбея-мурзи, яких привів Тимош Хмельниченко. А незліченні полчища татар були лише козаками, перевдягненими в татарські кожухи та перемішаними зі справжніми татарськими воїнами, створюючи ілюзію численності.
13 вересня належало змінити війська Корецького, що стояли біля переправи через Ікву — вони незмінно провели там два дні. Пан Домінік вирішив сам повести свій полк і очолити охорону греблі — йому донесли, що дехто вважає його боягузом, який особисто не бере участі в сутичках, мовляв, побоюється пан гетьман, що під його тушею в коня хребет трісне. Це зачіпало бідолашного Домініка за живе. Він почувався втомленим та затурканим численними й нетямущими порадами. Але насправді Заславський почав боятися, бо до козаків прибула орда, а це означає, що його військо більше не має переваги в кінноті.
Удосвіта, видершись за допомогою слуг на коня, пан Домінік виїхав у поле перед табором, де зібралося все військо. З досадою князь зазначив, що військо зібралося в полі безладно, бо кожен панок хотів бути гетьманом і ставав не там, де йому було наказано, а лише там, де йому сподобалося. Тут зібралися і двоє його напарників, і комісари для обговорення плану наступу на козаків. Пан Домінік трохи запізнився, тому й не чув донесення про те, що козаки вивели свої полки як із табору Хмельницького, так і з табору Кривоноса, вочевидь, готуючи контрудар спільно з татарами. Зважаючи на те, що піднявся противний вітер і між польським військом та противником було кілька важкопрохідних балок, командування дійшло висновку, що козаків найзручніше заманити до себе, на рівнину перед табором.
83