Князь сидів у кріслі за невеликим столом, накритим до вечері, закинувши ногу на ногу, і нетерпляче чекав його. Тимофій увійшов до покою князя, щоправда, уклонятися йому не став, але самому Яремі це було байдуже.
— А, пане Клесінський! — вигукнув Вишневецький, любовно оглядаючи Тимофія. — Дуже радий тебе бачити! Якось ти дорікнув мені тим, що я недостатньо гостинний. Так от, я вирішив виправитися і пропоную зі мною повечеряти, — і кивнув на стілець навпроти.
Тимофій мовчки сів за стіл, дивуючись щодо причин такого люб’язного ставлення. Сидячи навпроти князя, він не їв, хоча слуги щедро підкладали йому страви в тарілку. А Вишневецький, навпаки, із задоволенням їв і пив та із захопленням передчував, як згодом розлютиться цей гордий русин. Тимофій же роздумував над дивною поведінкою князя. «Напевно, вирішив познущатися наді мною, перш ніж убити», — подумав він.
— Що ж ти не їси, пане Клесінський? Невже не смачно? — запитав князь, спостерігаючи за своїм бранцем, мов кіт за мишею.
— Навіщо ти наказав привести мене до себе? — замість відповіді запитав Тимофій.
Ярема посміхнувся.
— Та ось говорять про мене, що я занадто жорстокий і безбожний, — зітхнув князь. — Навіть скаженим охрестили. Але це все не має значення, оскільки люди люблять лихословити. І, як сам бачиш, ти хоча й козак, бунтівник, зрадник, але донині живий та здоровий. Навіть за стіл я тебе із собою посадив, — сказав він, власноруч наливаючи йому в кубок вино. — Випиймо з тобою за шлюбне щастя твого брата, пана Матвія Клесінського і твоєї нареченої, панни Орисі, точніше тепер пані Клесінської! Дай Бог їм щасливого сімейного життя й діточок побільше!
Тимофій зблід.
— Що ти сказав? — глухо промовив він, і Ярема із задоволенням на нього подивився.
— Так, твій найдорожчий братик запалав пристрастю до твоєї нареченої. А ти хіба не знав про це? Я, на жаль, не маю честі знати цю гідну панночку, але, певно, вона така красуня, що пан Матвій вирішив за будь-яку ціну оволодіти нею. Навіть тебе, рідного брата, не пожалів! Адже levis est labor omnis amanti[98], — захихотів Ярема. — Заважав ти цій парочці. Нещодавно я отримав вісточку з Волховиць, що він благополучно поєднався matrimonium iustum[99] із прекрасною панночкою відразу ж, як повернувся з перемогою з Пилявців. Ох і пан Матвій — і перемогу здобув, і суперника усунув, і з коханою жінкою одружився! Хоча можу зрозуміти й виправдати його нетерпіння!
Тимофій схопився. Охоронці кинулися до нього, але це було зайве. Тимофій відвернувся від князя, але тому було добре видно, як хлопець важко дихає. Вишневецький піднявся й підійшов до свого бранця, зацікавлено заглянув йому в обличчя — він був невисокого зросту, на голову нижче від свого полоненого, тому вигляд мав досить комічний, заглядаючи збоку. Тимофій був блідим, груди його бурхливо здіймалися, а очі, які дивилися в одну точку, здавалися просто величезними. Однак нічого не ворухнулося в душі князя, коли він дивився на чужі душевні муки, тільки з’явилася радість від того, що він так вдало розпочав нацьковувати Тимофія, наче мисливського пса, на старшого брата.
— Гадаю, панночка зовсім не заперечувала проти цього шлюбу, якщо так охоче, ледве отримавши звісточку про твою смерть, погодилася вийти заміж за твого брата, — промовив Ярема, вирішивши підлити олії у вогонь. — Я розумію, що ти відчуваєш себе двічі зрадженим. Спочатку братом, а потім і нареченою. Ось саме через це я і прагну вчинити справедливо — дарую тобі свободу. Я дам тобі коня, і можеш їхати з Варшави, куди побажаєш.
Тимофій подивився на Вишневецького, і той мимоволі здригнувся від його погляду — стільки болю й муки було в очах хлопця, що він вразив навіть Скаженого Ярему. «Ось чому він мене так довго тримав у себе. Дочекався того моменту, коли Матвій з Орисею одружаться. Що ж, князь незмінний у своїй ницості — він заподіяв мені муку гіршу, ніж якби посадив на палю!» — з презирством до Вишневецького подумав Тимофій.
— Я вдячний тобі, князю, — холодно сказав він, знайшовши сили більше не показувати страждання. — Мені дуже шкода, що я був таким мовчазним за твоїм столом. Але що поробиш, ego сollocutor putidiusculus est![100] Тому дозволь мені покинути твою милість просто зараз.
Вишневецький радо всміхнувся — він досяг своєї мети. «Тепер пан Матвій отримає непоганий сюрприз. Ти неодмінно розрахуєшся зі своїм братиком за себе, а заодно і за мене! А все інше вже неважливо!» — задоволено подумав князь.