Лицарі Дикого Поля. Том 2

А Тимофій думав про те, скільки турбот задасть йому це призначення. По-перше, він не відав, що за люди будуть під його керівництвом, і усвідомлював, що з ними треба передусім знайти спільну мову. По-друге, не знав, наскільки вони досвідчені у воєнній справі, як добре володіють зброєю. Якщо вони нічого не мають, то їх треба озброїти, навчити дисципліни. «Ох і удружив мені пан гетьман! — думав Тимофій. — Але, як там писав брат, час дорослішати! Мабуть, цими клопотами поки й займуся!»

Утім, клопоти новоспеченого сотника Клесінського були мізерно малі, якщо порівнювати із клопотами гетьмана Хмельницького. Становище було складне, попри дві здобуті блискучі перемоги. Так, тепер Річ Посполита хоч і не мала більше регулярного війська, проте залишилося чимало гонорового панства, яке готове, а головне, здатне воювати. Король помер, і це було якоюсь мірою на руку повсталому народові — чергова епоха безкоролів’я ознаменується не лише спробами шляхти придушити повстання, а й боротьбою магнатських угруповань між собою, щоби посадити на польський трон свого короля. А цим неодмінно треба скористатися! Гетьман не сумнівався, що спішно скликаний примасом[21] конвокаційний сейм[22] щонайперше неодмінно затвердить збори посполитого рушення, і тоді величезна армія шляхти рушить на українську землю. А кого протиставити їй? Так, прийшли сотні, тисячі людей, готових воювати, але їх треба розподілити, організувати, створити з них боєздатну армію. А на це потрібен час, якого не так уже й багато. Тому Хмельницький і зупинив наступ козацької армії, незважаючи на протести і обурення багатьох козаків, які бездумно поспішали воювати.

Та й українські землі на заході — Брацлавщина, Поділля, Волинь[23], Галичина[24] — досі були під владою Речі Посполитої. І на цих землях чимало укріплених міст і фортець із потужними польськими гарнізонами, а це може стати перешкодою під час майбутнього наступу. Там теж треба піднімати народ на боротьбу. Адже тільки з’єднання всього народу в єдину армію може дати результат. Тому з початку літа Хмельницький відправив своїх полковників і найближчих соратників у ці краї для залучення до збройної боротьби жителів цих земель, а також і для послаблення там польської влади.

Крім того, щойно відгриміла перемога під Корсунем, шляхта із Задніпров’я й частини земель Придніпров’я спішно втекла, і величезні території з обох боків Дніпра залишилися без контролю, без влади й закону. І з цим теж треба було щось робити. Адже обурений звірствами Потоцького й Вишневецького народ люто та жорстоко розправився з усім шляхетським — панські маєтки спалахнули, немов свічки, а самі господарі, якщо не встигли втекти, були жорстоко перебиті. Хмельницький розумів, що такого більше допускати не можна, інакше це буде вже не боротьба за свободу, а безмежний розбій і мародерство. Але для запобігання цьому треба належним чином організувати владу, установити закон і певний лад.

А як це зробити? Єдиною силою на цих землях, яка здатна кого-небудь контролювати, було його військо. Однак у його війську чимало старшин прагнуть уподібнитися ясновельможним панам. А такі владні прагнення маленьких людей неодмінно погублять і зведуть нанівець усі зусилля. Треба зламати в самій людській свідомості прагнення до польського укладу життя, замінивши його іншим, новим. Тому Хмельницький і обмірковував шляхи та способи викорінення таких прагнень і майбутній устрій народжуваної держави.

Маючи перед очима сумну долю безправного польського короля, Хмельницький розумів, що всю вищу повноту влади необхідно зосередити у своїх руках. Але щось треба було робити і з амбіціями козацької старшини, міщан, селян. Тому гетьман замислювався над тим, що всю звільнену від панського ярма українську землю найкраще буде поділити на полки, а ті своєю чергою — на сотні. Полком управлятиме обраний самими козаками або призначений гетьманом полковник, а сотнею — так само обраний сотник, а в руках полковників і сотників зосередити не тільки військове командування, а й судову владу та право вирішення дрібних питань, залишивши за гетьманом повноваження приймати всі інші важливі рішення. У містах і містечках Хмельницький збирався надати містянам право самим вибирати членів магістрату, а в селах селяни самі обиратимуть собі старосту. Однак полки й сотні будуть не лише територіальними, а й військовими одиницями та в разі потреби завжди можна буде скликати боєздатну армію. Отже, звільнена від рабства українська земля перетвориться на військову козацьку державу[25].

21

Примас — у Римсько-католицькій і Англіканській церквах почесний титул церковного ієрарха у країні, який володіє вищою духовною юрисдикцією над іншими єпископами країни. У Речі Посполитої примасом був архієпископ Гнезненський, який вважався першим із сенаторів і мав титул інтеррекса, тобто тимчасового голови держави під час безкоролів’я.

22

Сейм — станово-представницький державний орган у Речі Посполитій у другій половині XVI–XVIII ст. Був загальним для Королівства Польського і Великого князівства Литовського після Люблінської унії 1569 р. Сейм мав законодавчу й частково судову владу та складався з двох палат: Сенату Речі Посполитої та Посольської хати. Сенатори, посли й монарх уважалися окремими сеймовими станами. Посади в Сенаті займали зазвичай великі аристократи. Посольська хата складалася зі шляхти, яка представляла й виражала думку малого сейму певного повіту або краю.

Конвокаційний сейм (від лат. сonvocatio — «скликання») — скликався після смерті монарха примасом Польщі й був першим етапом процедури вибору шляхтою монарха на польський престол. На конвокаційному сеймі призначалися місце та дата виборів короля й визначалися умови, які висуваються до кандидатів на престол. Після конвокаційного сейму проводився елекційний сейм, у якому брала участь практично вся шляхта держави й на якому обирався король.

23

Волинь — історична область на північному заході сучасної України в басейні південних приток річок Прип’яті й верхів’їв Західного Бугу. Охоплює сучасну Волинську, Рівненську, західну частину Житомирської та північні частини Тернопільської і Хмельницької областей України.

24

Галіція (Галичина) — історична область на заході сучасної України, що охоплювала території сучасних Івано-Франківської, Львівської й більшої частини Тернопільської (крім північних районів) областей України.

25

Остаточна модель державного устрою, що ліг в основу Гетьманщини, була вироблена Б. Хмельницьким на початку ١٦٤٩ р.