— Хто ви такі й чому ховаєтеся? — запитав він.
— Ми люди торгові, мирні! — ухилився від відповіді один із них, чоловік середніх років зі світлою борідкою, насторожено дивлячись на Тимофія.
— А чому тоді ховалися?
— Та смута тут! Ось ми й побоювалися, щоби нас не пограбували!
— А що у вас грабувати? Обозу не маєте, а самі ви не дуже цінні! Злазьте з коней! — холодно наказав своїм полоненим Тимофій, відчувши нещирість незнайомця.
— Навіщо це? Ми люди мирні, безвинні! — знову запротестував той самий московит, який, вочевидь, був у них за старшого.
Тимофій без подальших зайвих умовлянь дістав свій пістолет і націлив його на того, хто говорив. Тож незнайомцеві та й усім іншим нічого не залишалося, як підкоритися. А Красунчик наказав своїм людям обшукати бранців. Особливо під час обшуку старався Гриць, який тепер постійно терся біля свого сотника, розраховуючи вислужитися. Він діловито обшарював кишені того, хто був одягнений багатше за інших.
— Грицьку, я сказав — обшукати, а не пограбувати! — строго осмикнув його Тимофій, бо хлопець спокусився, моторно обібрав бранця й уже безсовісно клав до своєї кишені його гаманець, але, підкоряючись своєму сотникові, зітхнув та повернув його назад.
Однак пожадливість Гриця мала несподіваний результат — він знайшов за пазухою в московита запечатаний лист. Полонений запротестував, спробував відібрати назад, але вчорашній хлоп швидко навчився жорстокості — він просто стукнув кулаком у бік та відразу ж приставив кинджал до горла бранця, і той змушений був заспокоїтися.
На листі не було зазначено ані відправника, ані адресата, тому Тимофій безсоромно зламав печатку й почав читати, а прочитавши, спохмурнів. Це був лист від севського воєводи Леонтьєва[27] до брацлавського воєводи Киселя. У ньому воєвода висловлював чималу заклопотаність щодо союзу козаків і татар, а заодно обговорював плани спільного виступу військ московитів і поляків проти цього союзу.
— Читай! — сказав він, простягнувши аркуш Маркові.
— Ви гірко пошкодуєте про це, розбійники! Не вам написано — не вам читати! Вас Бог покарає за таке свавілля й безчинство! — скажено викрикнув московит, у якого пройдисвіт Гриць знайшов лист.
— Ага. Я неодмінно сьогодні ж у всьому покаюся і сповідаюся попу, мій друже! — насмішкувато відповів Тимофій. — В’яжіть їх, хлопці! Повертаємося назад.
Похмурий Марко повернув йому лист — він зрозумів, чим козакам загрожує такий альянс поляків та московитів. Козаки зв’язали спійманих гінців, посадили на їхніх таки коней і повезли назад, до Білої Церкви. Обоє друзів їхали в поганому настрої: зривалося вирішення їхніх особистих справ, але вдіяти нічого не можна — це був неймовірно важливий лист, і його треба терміново віддати гетьманові.
— Ти, схоже, у них за старшого? — запитав той полонений, у кого знайшли лист. — Куди ви нас везете? Подумай, що ви робите! Ви матимете великі біди, бо ми посли від воєводи севського до вашого воєводи брацлавського. Ти хоч розумієш, що вам за це буде?
Але Тимофій лише глузливо посміхнувся йому у відповідь.
Хмельницький зі своїм почтом і канцелярією розташувався в Білоцерківському замку. Сюди і привіз Тимофій спійманих московитів. Назвавшись, Тимофій зажадав, аби гетьману доповіли про те, що йому треба неодмінно поговорити з ним наодинці. «Найкраще не розголошувати, кого ми схопили», — шепнув він Маркові. Незабаром з’явився гетьманський джура і сказав, що гетьман їх чекає. Двоє друзів пройшли в замок, а за ними слідом повели чотирьох бранців. Богдан уважно вислухав розповідь двох друзів, а прочитавши листа, не виразив жодних емоцій — ні хвилювання, ні тривоги, ні досади, ні обурення. Гетьман добре вмів володіти собою.
— Ви читали його, адже воно розпечатане? Ай-я-яй! Соромно чужі листи читати! — святенницьким тоном сказав Хмельницький, і темні очі його заіскрилися веселощами. — Якщо читали, то розумієте, що за гидоту нам готують брати за вірою! Гаразд! Де ці московити?
— У світлиці сидять.
— Ану ходімо, подивимося на них!
Усі четверо бранців стояли посеред кімнати в похмурому очікуванні своєї подальшої долі. Хмельницький уважно їх оглянув, а потім доброзичливо всміхнувся.
27