Про всі ці події двом друзям повідав корчмар Айзік, який особисто подав їм глечик горілки. Він спокійнісінько продавав свою знамениту варену та, як і раніше, підтримував зразковий лад у своїй корчмі. Добрий, мудрий єврей недарма так ретельно сіяв насіння добра навколо себе й тепер збирав щедрий урожай: жоден містянин у цей смутний час не підняв руку на старого корчмаря. Мало того, люди навіть заступилися за нього, не дозволивши козакам убити єврея або вигнати з міста. Сам Айзік був надзвичайно радий знову бачити двох козаків, про що не забув висловитися вголос.
— Ось уже не чекав, що ви, панове, ушануєте мене своєю присутністю! Надзвичайно радий бачити вас у доброму здоров’ї! — вдоволено усміхався Айзік, сидячи за столом навпроти молодих козаків. — Пане Клесінський, не вважай за нескромність і нечемність, але дозволь спитати, як поживає панна, точніше, тепер пані Орися? Я вельми щасливий, що ти так спритно вирішив це питаннячко! Воно, звичайно, не зовсім пристойно й законно, але хто про це знатиме, окрім вас двох!
— Добре поживає! А ти звідки про це провідав, пане Айзіку? Таке відчуття, що про це знає пів-Києва, але ретельно приховує правду від пана Голуба! — розсміявся Тимофій.
— Ну, не складно здогадатися! — підморгнув йому єврей.
— А скажи мені, пане Айзіку, чи не знаєш ти часом подробиць того, як сталося, що моя мати вийшла заміж за Голуба? — похмуро запитав Марко.
Айзік спохмурнів і зітхнув.
— Знаю, — відповів він, знову зітхнувши. — На жаль, обізнаний. Та ось тільки не було в бідолашної жінки іншого виходу. Якщо не помиляюся, Микола, гончар, доводиться тобі зятем, пане? Чи не так? Так ось твій зять мав необережність перейти дорогу одному гончарю з Верхнього міста — горщики й миски твого зятя продавалися краще, ніж у нього. Імені я тобі його не скажу, бо відійшла ця людина в кращий світ якраз тоді, коли козаки Київ звільнили. Гадаю, самі розумієте, як! Між нами — туди йому й дорога. Ось цей гончар і доніс на твого зятя, що, мовляв, він ганив католицтво, що, само собою зрозуміло, — брехня. Але кого це цікавить?! Зятя твого відразу схопили, ось твоя матінка й пішла просити Голуба допомогти. А той скористався нагодою та натякнув їй, що якби вона була з ним у родинних стосунках, ну, скажімо, дружиною його, то йому набагато легше було б допомогти її зятю. Ось пані Воловод і погодилася, згнітивши серце, оформити розлучення з твоїм батьком. Але до цього не дійшло — звідкись узялися люди, які повідомили, що твій батько, начебто, — особливою інтонацією голосу наголосив корчмар, — чи то ще минулого літа, чи то восени помер, і тоді взагалі жодних перешкод не стало — не треба було півроку чекати[37]. Віддавши частину свого майна, щоби відкупити зятя, усе те, що в неї ще залишалося, твоя мати Голубу у придане принесла.
Вислухавши, Марко спохмурнів.
— Тільки я прошу тебе, пане, не роби у гніві того, про що можеш гірко пошкодувати згодом, — обережно порадив Айзік.
— Не бійся, пане! Не вбиватиму я його. Дякую тобі, — сказав Марко й вийшов із корчми.
Тимофій розрахувався з Айзіком і, побажавши йому всіх благ, поспішив за своїм другом.
На вулиці нахмурений Марко, тримаючи свого коня за вуздечку, щось обмірковував. Тимофій обережно поклав йому руку на плече і спитав:
— Може, краще поїдемо назад?
— Ні! Поїхали! Я мушу розібратися до кінця в цій справі.
Зі змішаним почуттям під’їжджав Марко до рідного дому — у хлопцеві поєдналися і гнів, і образа, і жалість. Він зіскочив із коня і, швидко піднявшись сходинками ґанку, увійшов усередину. Тимофій ледве встигав за другом. Марко швидко пройшов сіни, розчинив двері світлиці.
Ідилічна сімейна картина відкрилася його погляду: Голуб сидів за накритим столом, збираючись обідати, а поруч стояла Агафія, лагідно усміхаючись своєму новому чоловікові, а він ніжно обіймав її за талію. Вочевидь, у цього подружжя була повна гармонія у взаєминах. У Марка немов біс уселився! Зі страшними прокльонами й лайками він підлетів до пари і, відштовхнувши матір, схопив Голуба за комір, витягнув його з-за столу та почав безжально гамселити. Федір намагався чинити опір, але все було марно — Марко був вищий на зріст і набагато сильніший. А крім того, він виявився гідним учнем Тимофія, який із самого дитинства був досить спритним у рукопашному бою. Тут під руку козаку потрапив хлист, і Марко, схопивши його, почав безжально шмагати Голуба.
— А щоб ти луснув, сучий сину! Я з тебе душу витрушу! Щоб тебе чорти на могилки винесли! — горлав Марко, переслідуючи нещасного Федора по всій кімнаті. Перелякана Агафія марно просила сина зупинитися — той не чув її. Тут вона побачила Тимофія.
37
Згідно з положеннями Литовського статуту ١٥٨٨ р. між подружжям було можливе розлучення, а повторний шлюб після розлучення або смерті одного з подружжя допускався не раніше ніж через півроку.