Хмельницький уважно вислухав розповідь Тимофія про події, що сталися в Чигирині, скривився, дізнавшись про втечу Чаплинського, і спохмурнів із досади, почувши про поранення Влада. Він давно знав молодого козака, і ця звістка засмутила гетьмана.
— Дай Боже, щоби Влад одужав якнайшвидше! А щодо Чаплинського — що ж, на все воля Божа! — сказав гетьман. — Настане день, коли він попадеться в мої руки. Я вдячний тобі, Тимофію, за цю послугу!
— Я погано впорався з дорученням, — нахмурився Тимофій, адже досі відчував свою провину за поранення Влада.
— Ти зробив усе, що міг, — відповів гетьман, не здогадавшись, що саме має на увазі Тимофій. — А Влад видужає, я впевнений. Він сильний. І твоєї вини в його пораненні немає. Може, це на краще — він надміру гарячий і неприборканий, а майбутній бій із Потоцьким обіцяє бути важким. У ньому він неодмінно відзначився б, а так збереже свою голову. Як там Гелена? — поставив Хмельницький запитання, яке давно його мучило.
— Пані оселилася у твоєму будинку, нічого не потребує, часто розпитувала про тебе і просила передати тобі ось цей лист, — з пісним обличчям відповів Тимофій, приховуючи усмішку й віддаючи Богдану послання Чаплинської. — Крім того, пані самовіддано виходжує Влада, незважаючи на неприязнь між ними.
— Ну, тепер він неодмінно швидко поправиться на зло Гелені, бо ж терпіти її не може! — пирснув сміхом Хмельницький.
Козацьке військо виступило до Корсуня, і 14 травня 1648 року, під вечір, козаки стали кошем навпроти ворога, розташувавши свій табір у формі півмісяця.
Богдан розумів, що марно штурмувати польський табір — вибити поляків з їхньої позиції було неможливо, не поклавши тут армію, що втричі перевищує чисельність його козаків. А ще його військо набагато поступалося і чисельністю і потужністю польському. Але добре розумів Хмельницький і те, що не та перемога велика, яку здобули безприкладною мужністю у відкритій сутичці з ворогом, а та, за якої збережено життя його козаків. Ліпше воєнна хитрість і спритність — виманити ворога з табору і змусити його йти туди, де він знайде свою смерть, ніж гори трупів його людей. Польське військо треба знищити повністю, бо вже дуже багато поставлено на карту. Тому, ледве дізнавшись, де поляки стали табором, і заздалегідь розвідавши ту місцевість, козацький гетьман задумав хитрість.
Але також Хмельницький чудово розумів і те, що Потоцький неодмінно почне атаку. Отже, треба повести бій так, аби дати полякам зрозуміти — вони зіткнулися із серйозним супротивником, який не має наміру відступати. Потрібно вселити страх у серця польських військ.
На світанку 15 травня козаки шикувалися в бойовий порядок. Хмельницький, як і під Жовтими Водами, навмисно розташував свій кіш так, щоби два табори розділяла річка як додаткова перешкода. Правий фланг козацького війська упирався в заболочену місцевість — по ній не зможуть піти в атаку ані піші, ані кінні воїни Потоцького. Також праворуч зайняв позицію Тугай-бей, чиї війська вже були готові до широкого удару у фланг супротивника. На лівому фланзі вишикувалися найкращі козацькі кінні та піші полки — саме сюди буде змушений атакувати Потоцький, бо тут не було природних перешкод для пересування його кінноти. За цими полками Хмельницький розташував свою артилерію. Ще два кінні полки козацький гетьман розмістив за своїм штабом, що був на пагорбі ліворуч, — тут ці полки полякам не буде видно з їхніх позиції.
Потоцький уже вивів свої хоругви — легка й важка кавалерія поляків, озброєна мушкетами піхота вишикувалися біля воріт свого табору.