— Попався! — розсміявся Марко. — Тільки ось тепер ти просто зобов’язаний Тимофія боярином узяти! Це ж він Ліору врятував! Тож із нього — наречена, а з тебе — горілка! Владе, я щасливий, що ти нарешті знайшов ту, яка покохала тебе таким, який ти є! Дай, Боже, вам щастя! А мене неодмінно бери кумом!
— Та ну вас, чортяки! — Влад зрозумів, що сам себе видав і тепер сидів збентежений та розсерджений тим, що не зумів стриматися. «Вони що, всі стежили за нами? То Чаплинська підглядає, то тепер друзі про все здогадалися! Та, зрештою, я що, не маю права одружитися? Чого мені соромитися?» — думав Влад.
Тимофій був дуже радий за свого приятеля. Відтоді, як він із ним подружився, то здогадувався, що Влад страждає від своєї самотності. А тепер у його друга буде родина. «Цікаво, як Ліорі вдалося приручити нашого скаженого Влада? Це такий подвиг, що й словами не описати! А втім, яка різниця? Лише б вони були щасливі!» — думав хлопець, а вголос сказав:
— Ну, якщо ти тепер із нареченою, то просто зобов’язаний виставити глечик горілки на честь такого придбання!
— Ну, тоді пішли до корчми, адже Завада пиятик у себе в домі не схвалює. Тільки не довго, бо я обіцяв Ліорі ввечері зайти, — манірно промовив Влад, чим знову викликав регіт своїх приятелів.
Чигиринська корчма, звичайно, не витримувала жодного порівняння з корчмою єврея Айзіка, однак була популярною. Присутні в Чигирині козаки потихеньку пропивали свої воєнні трофеї, і жадібний корчмар злегка засмутився, коли троє молодих козаків заплатили за глечик меду грошима, а не речами, що в десять разів перевищували вартість самого хмільного напою.
Відвідувачі в корчмі були розбурхані завтрашньою Радою й шумно її обговорювали — усім було цікаво, що ж там запропонують ляхи. Тимофій із Марком приблизно здогадувалися, що можуть запропонувати, оскільки були трохи обізнані про справжній стан справ. Але серед шуму й п’яного гомону Тимофій уловив ще одне — люди обговорювали, що у Брацлавщині та Поділлі хлопи палять маєтки шляхти, а шляхта щосили намагається придушити повстання, жорстоко розправляючись із хлопами. Тимофій спохмурнів, чуючи ці уривки п’яних розмов.
— Слухай, Владе, а ти часом не знаєш, що коїться в Поділлі та Брацлавщині? Про що це люди говорять?
Влад здивовано подивився на нього, а потім пригадав, що Красунчик тільки-тільки приїхав до Чигирина, і цілком імовірно, що він не чув про останні події.
— Та розповідають, що хлопці Ганжі та Гоголя[40] вже взяли Нестервар. А Кривоніс ще з початку літа пішов спочатку на Переяслав, а потім у володіння Вишневецького — ясновельможний князь відразу після Корсуня такі жорстокості творив у своїх землях, переслідуючи людей, що полковник не стерпів та вирішив неодмінно його покарати, і Хмель йому в цьому не перешкоджав. Вишневецький утік зі своїх Лубен, але нещодавно з’явився на Брацлавщині. Кажуть, що де пройде князь, то після нього одні шибениці та палі стоять. А в середині червня він учинив страшну різанину й тортури людям у Погребищі, а потім у Немирові. І ось усіма цими його звірствами народ так обурений, що почав випалювати своїх панів, наче торішню траву ранньої весни. Нікому немає пощади, — відповів Влад, із тривогою дивлячись на Тимофія, який із кожним його словом ставав похмурішим. — Кривоніс наступає на п’яти Вишневецькому і, б’юся об заклад, неодмінно наздожене його. Та що з тобою, Тимофію? На тобі ж лиця немає!
— Там, у Поділлі, у Барському старостві, мій дім, де живе моя наречена і брат. І ось тепер навіть боюся подумати, що в моїх Волховицях теж повстали селяни, — глухим голосом відповів Тимофій.
— Не турбуйся про те! Пан Матвій не такий чоловік, аби здатися на милість власних селян, — сказав Марко, хоча в душі не був так у цьому впевнений.
— Матвій, звичайно, не здасться, але ж проти сили він не зможе протиставити таку саму силу. Треба написати йому, щоби виїхав із Волховиць, — відповів Тимофій. — Ой, як шкода, що я вже відправив Яна!
— Та навіщо писати? — вигукнув Влад. — Краще їдь туди сам!
— Не забувай, що завтра Рада, і я там зобов’язаний бути — я ж тепер сотник, — спересердя на свою посаду відповів Тимофій, бо почав розуміти, що тепер має й відповідальність і зобов’язання, і більше не може робити те, що заманеться, як було раніше.
— Та можна подумати, що твоя думка буде вирішальною! Половини війська немає, і що? Без них і без тебе тут вода не освятиться?! — сказав Влад. — Сходи до Хмеля і скажи йому, що тобі треба поїхати, і все! Що він, не людина, чи що?! Він тебе зрозуміє!
40