Тут, на боролищі, вміли стинатися, щоправда, не лише кутригури. Ромеї чи не ліпше за них були здатні до того. Доки ті з них, на чию долю випадало першими стати супроти кутригурських лав, падали, повержені мечами чи затоптані комонями, найближчі до них ставали на місце потятих і бодай якось стримували лави, всі інші або ж гуртувалися в маніпули й, прикриті щитами, засипали вторгнених стрілами, разили з-за щитів сулицями, або встигали добратися до комоней і йшли на кутригурів яко мечники. А з ромейськими мечниками не так просто упоратись. Тоді й кликали на поміч хана і ті, що були у нього під рукою, сотні.
Заверган не лише інших посилав на виручку, сам теж ходив на чолі сотень. Був-бо муж дужий і величавий. Та й серце мав не з бугили. Тож і страшились його ромеї, рано чи пізно розступалися перед ним. А того вже доста було, аби згуртовані для оборони самих себе і своєї честі маніпули переставали бути згуртованою силою і громилися тими, що йшли за ханом, поодинці.
Після одного з таких вчасних ударів на ромеїв настиг Завергана гінець і крикнув, осилюючи брязкіт мечів, клекіт січі-різанини:
— Хане! Коврат тут! Має при собі двох ромейських стратигів. Питається тебе: що робити з ними?
— Отак! — обернув до гінця розпашілий у січі лик і не став слухати, що скаже. — Веди! — повелів.
Коврата розшукав серед стовписька воїв. Стояв спішений, слухав когось чи повелівав комусь, не встиг добрати. Та й не вважав за потрібне. Зіскочив мало не на ходу з огира, став перед кавханом і тими, що були з ним.
— Це правда?
— Правда, хане. Вої вволили твою волю: ромейські стратиги у наших руках.
Був веселий і вдоволений собою. Та не менше вдоволений ним і хан.
— Це наша найбільша звитяга, Коврате. І твоя дарственниця в ній знаменна серед знаменних.
Надумався і відстебнув кинджал, що висів у нього при поясі. А відстебнувши, рішуче й довірено передав Ковратові.
— Бери, кавхане. Дарю на знак моєї особливої вдячності і схильності до тебе. А тепер веди й показуй: де вони, хто вони, твої полонені.
VIII
Січа тривала до ранку, і лише вранці почала згасати. Заверган, може, і не помітив би цього, та згасала якось аж надто відчутно і зримо. Ромеї тільки тепер, видно, як розвиднилось, збагнули: вони проспали звитягу, на — табір звалилася сила, якій годі противитися, і склали мечі, зняли перед кутригурами шоломи.
Хан торжествував. Кому-кому, а сам собі може зізнатися: він і не мислив, що так блискавично швидко візьме гору. І над ким, над самими ромеями! Скільки ж їх було тут? Потятих годі й лічити, язвлених — тим паче. А полонених ще більше, а тих, що втекли, скориставшись темрявою, і поготів. Ні, таке привідці кутригурів і в сні не могло приснитися. Бачить Небо: свої сотні, як були, так і є, ромеїв же ведуть та й ведуть під пугою. А ще зберуть і доправлять у табір незліченій вози, усе, що на возах, заарканять полишених на полі січі комоней, зженуть товар, що мав бути їжею потятим та полоненим нині ромеям. Хто міг сподіватися, що за одну ніч привалить стільки добра, впадуть з неба такі дари? Одначе й вони менше важать, аніж доправлені в табір оба стратиги — Сергій та Едерман. Розбиті щойно когорти імператор набере серед своїх численних підданих, комоней, що стали здобиччю кутригурів, також знайде де взяти, як і вози, скарб, що на возах. А стратигами не поступиться, за стратигів почне торгуватись. Чи це не є та щаслива днина, а в днині — нагода: одмінити долю кутригурських родів, виторгувати в імператора за полонених стратигів землю-плодоносицю, землю-благодать? А чом би й ні? Чи він, Заверган, не за тим ішов сюди? Чи йому не буде чим приперти імператора до стіни й сказати: або — або? Полонені можуть підтвердити: не раз і не двічі хан прагнув стати до перетрактації, домовитися про переселення родів своїх, не чинячи насилля, уповаючи на ласкаву згоду імператора.
Ці мислі-втіхи не полишали младомладого хана кутригурів ані тоді, як стояв на узвишші і стежив за поверженим супостатом, за поранням кутригурських сотень у таборі повержених, ані пізніше, як повертався звідтам у селище, возсідав у наметі й слухав звіди кметів чи повелівав кметям. Був не лишень вдоволений, по-молодечому веселий і схильний до веселощів — якийсь незвично щедрий та добрий із ними.
І кметі одважилися скористатися тою щедрістю.