— Мій брат Степан Танцюра працював експедитором в артілі «Рибалка-спортсмен». Він знав усі їхні махінації і розповів про них Борисові, який придумав шарашити сім'ї засуджених…
— Борис показав мені непомітно дільничного. Я підійшов і запропонував йому квиток. Коли в перерві я вийшов, мене під трибуною вже чекай Борис з отруєним пивом. Ще попередив «Дивись не переплутай»…
— Ми з Колькою Танцюрою дотягли попід руки його до газону й там кинули під кущами. Мені здалося, що він уже помер…
— Борис попросив мене дістати йому хімікат, який руйнує папір, а я йому дала суміш з перекисом бензоїлу, яка на світлі активно окислює целюлозу…
— Борис пояснював, що потерпілі бояться міліції більше від нас і заявляти про розгони не стануть…
— Борис дав мені адресу будинку й номер червоного «жигуля» і велів приклеїти в паз заднього буфера пакетик. Я і приклеїв уночі…
— Де шукати татарина цього, Рамазаиова, нам написав з колонії Степан Танцюра. Ми за його дружиною і подалися на дачу, в Кратово…
Я причинив за собою двері в кабінет, сів за стіл і відчув, як утома навалилася на мене океанською товщею. Пливли в голові якісь обличчя, слова, безгучно розмовляв зі мною Лижин, скаржився мені Благолєпов, шукав підтримки Хлєбников, несамовитів Панафідін, щебетала дружина його Ольга, скрипів зубами почорнілий з горя і приниження Поздняков, і руйнувалася на очах кам'яна стіна непохитної душі Ані Желонкіної, в німому жаху плакала кохана Лижина.
Кохана Лижина…
Ось звідси почалася багато років тому ця історія. З її любові і її хвороби йде відлік часу. Вона дала Лижину сили й зухвалість. А я її ніколи не бачив. Жінку, заради якої вчений зробив велике відкриття.
Пронизливо затріщав телефон. Я зняв трубку.
— Тихонов? Це Хлєбников говорить.
Я подивився на годинник — двадцять хвилин на четверту.
— Дзвонив вам додому — піхто не відповідає, і я вирішив подзвонити сюди.
— Слухаю вас, Лев Сергійович.
— Лижин опритомнів. Якщо хочете, можете зараз приїхати.
І кинув трубку.
… Добрі люди перевезли мене в Базель, і місяць лежав я в постелі без сил, рятуючись від смерті їхніми турботами. Зцілений мною канонік Ліхтенфельс замість обіцяних ста гульденів надіслав соборним служкою шість монет, на них я і харчувався.
У слабості тілесній і душевному відчаї думав я про те, що на мені теж печать провини за смерть Азрієля. Негоже було мені ховатись, і, якщо прийняв він гордо смерть мученицьку, належало й мені теж зійти на вогнище.
Що ж зупинило? Розгубленість? Малодушність? Здоровий глузд? Чи це був звичайний страх? А може, надія на відомщення?
І вирішую я дати їм останній бій. На третій день страсного тижня піднімаюсь і, заточуючись від слабості, йду в магістрат. Не давши мені вимовити й слова, Наузеи грюкнув кулаком по столу:
— Не надумайте скаржитись мені на добрих моїх городян! Ви зуміли зіпсувати стосунки з усіма достойними людьми в Базелі. І мені набридло виручати вас із численних чвар, які ви такий любитель зачинати. І взагалі, для всіх буде краще, якщо ви покинете наше місто…
Я кажу покірливо:
— Ладен це зробити хоч сьогодні. Але я прошу вас зажадати від каноніка Ліхтенфельса повернення мені дев'яноста чотирьох гульденів, які він мені винен за зцілення. Інакше в мене немає грошей на дорогу.
— Раджу вам не зволікати й не чекати повернення сумнівного боргу. Кажу це вам з доброї пам'яті до мого друга-небіжчика Йоганна Фробена, який запросив необачно вас до нашого міста…
— Але борг мій безсумнівний! Це може підтвердити мій помічник і учень Опорінус — він був присутній при умові з панотцем Ліхтенфельсом…
— Ваш учень Йоганн Хербст на прізвисько Опорінус нічого, сподіваюсь, вам надалі підтверджувати не стане… — каже Наузен зловісно.
— Але чому? Він бачив і чув…
— Бачив! Чув! — кричить Наузен, вихопивши з теки на столі аркуш. — Він багато чого бачив і чув! І розповів немало. Ось слухайте, ось, ось, тут усе написано: «… вищезгаданий Йоганн Хербст на прізвисько Опорінус, затриманий для зняття допиту на вимогу медичної колегії та капітулу храму святого Петра, під загрозою тортур підтвердив, що його вчитель — лікар Філіпп Ауреол Бомбаст Теофраст фон Гогенгейм на прізвисько Парацельс — займається чорною магією і чаклунством; і сам особисто був свідком виготовлення чарівних ліків і одержання Парацельсом з допомогою бісівської тинктури золота із свинцю і сурми…» Чули?