— Ви вважаєте Панафідіна недобросовісним ученим?
— Ну, це вже крайність! Я гадаю, що не вельми скрупульозна людина Панафідін-учений просто давав собі деякий попуск, щиро видаючи бажане за дійсність. Я, можливо, цього й не зрозумів би тоді, коли б не почув сумнівів Лижина, проте це був поштовх для моїх роздумів. Урешті-решт я побачив, що ми на помилковому шляху…
— Ніле Петровичу, а ви сказали про це Панафідіну?
— Звичайно. Він вислухав мене й запропонував провести досліди, які спростували б його уявлення. То була довга й не дуже результативна робота — я не закінчив старого й не встиг зробити бодай що-небудь нове. А три роки збігають дуже швидко, й одного не дуже чудового дня Панафідін оголосив, що він дякує мені за співробітництво — мовляв, з богом, Парасю…
— На ваш погляд, Панафідін — талановитий вчений?
— Безсумнівно, — впевнено кивнув Горовий. — Він і людина талановита. Та ліпше б йому займатися тою діяльністю, де потрібно менше впевненості у собі…
— Чому?
— Як вам сказати? Наукова робота вимагає від людини постійних сумнівів, невідступної потреби ще раз подумати, знову перевірити, подивитися по-новому, здатності піднести пошуки істини вище від усіх наших дрібних людських пристрастей…
— А Панафідін не може?
Горовий знизав плечима:
— Талановита людина Панафідін у будь-якій суперечці домагається не істини, а перемоги. Талановитого вченого Панафідіна це може далеко завести…
— Далеко чи високо? — запитав я з прнтиоком.
— У науці оті вектори іноді збігаються. Суперечка про різницю між людьми, які люблять себе в науці, й тими, хто любить науку в собі, ще не завершена…
— Лижина ви більше не зустрічали?
— Ні, але я чув, що у нього з Панафідіним виникла принципова суперечка й Лижин покинув лабораторію. Деталей не знаю.
— Як ви гадаєте, чи могли Панафідін або Лижин самостійно отримати метапроптизол?
Горовий знизав плечима:
— То дуже складне питання. У Панафідіна значно більше шансів за рахунок чудової наукової бази та дослідницького обдарування. А Лижин — учений із блискучою фантазією, уявою художника, потужною пам'яттю й здатністю мислити широкими категоріями…
— Як же сталося, що вчений з такими здібностями міг канути в невідомість?
— Вчені не кінозірки, їхні портрети не вивішують на вуличних стендах. А в науковому світі його надійно затискує Панафідін. Адже він член усіх редколегій і вчених рад, через які може пробиватися зі своїми ідеями Лижин.
Я невдоволено похитав головою.
— Щось мені не віриться, аби увесь науковий світ так ото беззастережно підтримав Панафідіна, коли б він відстоював помилкову ідею.
Горовий сердито покосився на мене:
— А навіщо ці узагальнення: «увесь науковий світ», «беззастережно», «помилкова ідея»? Науковий прогрес — це торжество нових ідей, і успіх цих ідей часто пов'язаний з авторитетом їх носія. Якби прославлений петербурзький фізіолог Пашутін не оголосив дослідження Льва Соболева на підшлунковій залозі безперспективними й хибними, то скоріше всього Соболєв, а не Фредерік Бантінг отримав би Нобелівську премію за відкриття інсуліну. Але, як ви кажете, «увесь науковий світ» значно охочіше прислухався до думки визнаного авторитету в цій галузі, ніж до голосу невідомого новачка. Тож не дивно, що думка Панафідіна для будь-якої людини набагато вагоміша, ніж нереалізовані фантазії якогось невідомого Лижина…
Багато про що ми з ним говорили, але я так і не наблизився ані на крок до розв'язання цієї заплутаної, зовсім незрозумілої справи. Й щораз більше мене починав цікавити Лижин — постать загадкова, таємнича, однак поки що безлика.
«… Ніби листочки осінні, зірвані вітром, кружляють і щезають у пітьмі часу роки. Ти йдеш, лікарю, крізь людські страждання, послані богом, природою, людським невіглаством. Жадібно розплющеними очима дивишся на світ, навчаєшся мистецтва лікування сам, навчаєш інших… Ти переконуєшся, що читання книг ще не створює лікаря — лікаря створює лише практика…»
Я кладу на лаву свій записничок, товстий, оправлений шкірою. Полковий лікар воїнства датського короля Християна, я практики маю предосить: великі трофеї та півтори тисячі поранених приніс штурм непокірного Стокгольма. На мою долю трофеїв дісталося 116 гульденів та всі поранені. Обпечені, з переломами рук і ніг, з розтрощеними ребрами, витеклими очима, з кульовими ранами, прониклими всередину організму й навиліт пробитими, з одірваними від кісток м'язами, проломленими головами — всі вони чекають зцілення від мук.