Нема кому сказать
Моє серце, мабуть, болітиме
Добра ознака
Новорічний базар
Десята дорога
Зустріч
Признаватися, може, й не варто
Дощі випадають нечасто
Опадає вишневий цвіт
За багрецем сповитий обрій
Так мовчиш, що заслухатись можна
Острах
Я додому пишу нечасто
Я в людей не проситиму сили
Буду ходить — туманіти
Ще трохи — і літ юнацьких
Латаю парус грубим полотном («Дніпро», кн. 6, червень 1957)
Мисливець («Жовтень», кн. 7, липень 1957)
Збірка «Вітрила», 1958 р.
Зміст
Були у мене за дитячих літ
Поштова скринька
Пригадаєш забуту казку
Давно створились ріки повноводні
О друзі мої
Заведіть мене, дороги
Снопи
Лідія Койдула на чужині
Перед портретом жінки 3 дитиною
В час весняного розливу
Шпаківня
На все є час
Папороть
Виноградарі
Травнева гілка
Новобудова
На старовинній ратуші годинник
Ґранітні риби
Гірська пісня
Простіше простого - зустрітись
Не питай, чи люблю, чи навіки
Ніч повісила жовтий ліхтар над полями
Хуртовини
Сірий день
Третій зайвий
Тінь
Дивлюсь на шпиль мечеті
Материнські перестороги
Коли прибуває смуток
Після дощів руйнуються кряжі
В дні, прожиті печально і просто
Степи
Діти передражнюють зозулю
Зашарілись ясні озера
Обурення
Спинюся я
Чатує вітер на останнє листя
Осінь
Зима прийшла
Вечір
Світанок
Ніч
Саджанець
МАНДРІВКИ СЕРЦЯ" (1961)
Зміст
Мандрівки серця (казка)
Чайка на крижині (поема)
«Я — жниця поденна»
Кобзареві
«Мій милий»
«Ти співав для мене»
Рибачка
Погасли кострища стоянок
Коли у тузі вічної розлуки
Дзвони б'ють на сполох
Прощавай
Суворий вчитель
Кобзар співав в пустелі Кос-Аралу
Громадянам 41-го року
Ввірвалася орда шалена
Земля вже у травах
Постривайте, куди ж ви, куди
На світі можна жить без еталонів
В пустелі сизих вечорів
Чекаю Твого наближення
Геніяльний художнику
Сон лісний
Кохання, вірність
Лягає тиша лісам на плечі
Моя душ в твоїх лабетах
Притча про ім’я
Свої і чужі тривоги
Гамбіт Стейніца
Поля мого дитинства
Відозва до балакучого гостя
Сонце зійшло
Себелюбцеві
Обережні люди придумали забобони
Ми з тобою
Розбуди мене, розбуди
Життя
Оксані
Ідол
Я прощаюся з рідним краєм
Вогники
Варшаво
Ліхтарник
Розкидані друзі по світу
Збірка «Мадонна перехресть», 2011
Зміст
Коли замовкли менуети...
Держава Куґель-Муґель
Сидить диявол десь на Гіндукуші
Коти, зайці, ведмедики, лисиці
Навшпиньки повертаюся в ті дні
Віки живуть в старому фоліанті
А вранці із усіх казок
За гріх щасливості в неслушний час
Ліс був живий
Усе було — і сум, і самота
Малює степ мені твоє обличчя
Добре, що нічого ви не знаєте
Хто я? Стеблинка гравітаційного поля
У наших лісах блукають вже інші люди
Я думала — це так, а то була вже Доля
У чашу дня упав кристалик вечора
Домовичкам незатишно у місті
Ми хочем тиші, хочем храмів
Дорогі мої, діамантові!
Вівтар, трибуна і шинквас
І все. І ніч. Живу, як в дзоті
Ні щастя, ні волі, ні чуда
Подаруй мені, доле, у вікнах березу
Важке литво свічад і свіч
У марафона вломилась нога
Не виходь сьогодні на вулицю
Але — якщо ви хочете страви
Жах привселюдності. Поет не може бути привселюдним
Чавунна ніч, гараж моєї втоми
У анти-світі
Я нахиляюсь над безоднею...
Починають зорі пригасати
Зелені очі орхідей
Найнезабутніше з облич
Старий записничок, адреси, телефони...
Вінграновський над Россю
Обдарував присутністю, побув
Нечутно ходить вітер по землі
Дерева йшли над річкою додому
Ліси стоять в концтаборі
Не половіють в полі колоски
Сніги в снігах
Я лісу не впізнала
Жаби ганяють ряску над нуклідами
Сайгак, тарпан
Я вам кажу, що цей поет був геній
Забіжу за наслідки й причини
На перевалі, там, на перевалі
Чорна птиця б’є крильми по клавішах
До мене в хату заповзла гадюка
Лев спить, поклавши голову на лапи
Життя жене свою вузькоколійку...
Мабуть, були ми дуже молоді...
Бо що життя?
Труханів острів
Вже рік старий за обрії пливе
Графиня Розумовська
Гюґо в старому маяку
Сучасники
На мосту над Сеною
В Енн-Арборі...
Люди з Табулена
Химерна, важка, вибухова
Біжутерія з магми
Дон Піппо Лірозі
Тарантела
Але я... Але я... Але ні!
Наомі Уемура
На другий день Великого Потопу
Не жарт, не шоу, не реприза...
Сьогодні Всесвітній День Океанів
Коли ганяли голку патефони
Мені снилась дорога
Машини, шини, стрес, експрес
FINITA LA TRAGEDIA
Вмирав актор. Він був смертельно хворий,
Він був старий. І це була не роль.
Віджив той голос, наче грецькі хори.
Вмирав актор, шекспірівський король.
Його ім'я розгублена афіша
уже несла, як вечоровий дзвін.
Яка у залі западала тиша,
Коли на сцені ще з'являвся він!
Його в театр привозила дружина.
Стояла там, припавши до куліс.
А він ще грав. І ми за ним тужили,
І вже його не бачили від сліз.
Він грав не так. Але не міг не грати.
Іще раз. Ще! Востаннє...І згасав.
Додому він вертався умирати,
але в мистецтві він ще воскресав.
А поруч грали молоді, високі.
Зривали голос, морщили чоло.
Але це так, це все іще масовка.
І серед них Його ще не було.
А Він вмирав. Вмирала з ним епоха.
Її уже не викличеш на «біс».
Остання дія... Кладовище. Похорон.
В безсмертя також повні очі сліз.
22
Два чорні лебеді календарного білого моря
випливають із ночі і знову кудись у ніч
лебедин і лебідка
лебедин і лебідка
чорні лебеді часу з лебединої пісні сторіч