елсон фарвелл
Потамує.
едді берон
Вічно йому тут оте слівце з голови вилітає.
бетсі берон
Ото власне, потамує.
Потамує мої колишні муки.
елсон фарвелл
А тепер дивіться.
бетсі берон
Що сильніше він сердиться, то краще говорить.
едді берон
Де ж пак.
Як виявилося, мої колишні муки те нове життя не потамувало.
Аж ніяк.
Якось ми поїхали з Вашингтона за місто подивитися на феєрверки. Занедужавши, я спіткнувся просто на стежці і не міг підвестися, так і корчився там під палючим сонцем, але… е-е…
елсон фарвелл
«Так і корчився там під палючим сонцем, але ніхто навіть не підійшов».
бетсі берон
От-от, так і корчився там під палючим сонцем, але ніхто навіть не підійшов. Аж доки врешті-решт не нагодився Реджиналд, наймолодший з дітей Істів. Ти що, захворів, Елсоне? запитав він. Так, я дуже хворий, відповів я. І він сказав, що зараз когось по мене пришле.
Але ніхто так і не прийшов. Ні містер Іст, ні місіс Іст, ні хтось із інших їхніх дітей, ні навіть містер Частерлі, наш брутальний, вічно вишкірений наглядач.
Гадаю, Реджиналд так захопився феєрверками, що просто забув.
Забув про мене.
Про мене, який знав його від народження.
І от, коли я там лежав, мені… е-е…
А щоб йому!
елсон фарвелл
І от, коли ти там лежав, тобі «сяйнуло з силою справжнього одкровення…».
бетсі берон
І от, коли я там лежав, мені сяйнуло з силою справжнього одкровення, що мене (Елсона Фарвелла, чудового хлопця, улюбленого сина своєї матері) просто підло обманули, і тепер (а вгорі, у небі, саме розривалися кольорові ракети й утворювали там і «Стару славу»[4], і курча на прогулянці, і зелено-золоту комету, ніби відзначаючи вчинений наді мною жарт, а кожен новий вибух викликав у тих товстих, розбещених дітей Істів захоплені вигуки) я вже жалкував про кожну мить примирення, всміхання та святочного чекання, й усім серцем прагнув (там-таки, у пістрявому затінку під деревом, над яким сяяв місяць… в останні секунди перебування у тій попередній місцині затінок перетворився на справжню усетінь), прагнув, щоб до мене повернулося здоров’я, хоча б ненадовго, бодай на якусь годинку, щоб я міг відтак виправити свою найбільшу помилку і відкинути весь острах, позбутися звички підлабузнюватися та запобігати ласки, і піти до тих завжди таких самовдоволених Істів, і відгамселити їх добрячою ломакою, і потяти ножем, і розірвати їх на шматки, і мокрого місця від них не зоставити, і роздерти їхній намет, і спалити дотла той будинок, і таким чином повернути собі бодай… е-е…
елсон фарвелл
«…бодай одробину людської природи, бо тільки тварина…»
бетсі берон
От власне: бодай одробину людської природи, бо тільки тварина могла б покірливо й без нарікань зносити те, що довелося знести мені, і навіть тварина не стала б намагатися перейняти звичаї та вдачу своїх господарів, сподіваючись отримати за це винагороду.
Та було вже надто пізно.
І тепер надто пізно.
І завжди буде надто пізно.
Коли наступного дня мою відсутність усе-таки помітили, то відправили назад містера Частерлі, він же, дізнавшись, де я, навіть не вважав за потрібне відвезти мене додому, а домовився натомість з одним німцем, який забрав мене і пожбурив на свій візок, де вже було кілька інших…
елсон фарвелл
Той с*** німак пів хлібини в моєї жінки поцупив!
едді берон
Ага, добрий хлібець був.
бетсі берон
Там ми з Елсоном і запізналися.
едді берон
На тому візку.
бетсі берон
Відтоді й товаришуємо.
едді берон
І доки я не помщуся, нікуди звідси не піду.
елсон фарвелл
Та годі вже, друзяко, не бачити тобі ніякої, к***, помсти.
едді берон
У тому, що з тобою сталося, є один урок.
бетсі берон
Якщо вже ти не вродився білим, то не намагайся ним стати.