І багато через зиму
Дівчат зав'язалось.
Много й хлопців-вітрогонів
Захазяйнувалось.
Но їдно лиш серед зими
По року новому
Було славнее весілля
У селі їдному.
Сидять гості і балюють
(Було їх немало).
Стали їсти, стали пити,
Вина недостало.
І казав господь принести
Води із керниці.
І побігли за водою
Жваві молодиці.
І принесли, виливають...
Аж тут диво сталось -
Зо всіх відер, кілько було,
Вино виливалось.
Аж тогді по правді гості
Всі забалювали.
І той вечір усі люде
Багатим назвали.
XXIІ
І у нас багатий вечір
Каждий рік буває.
І господь в керницях воду
В вино претворяє.
Лиш не знати, в яку пору,
В якую годину,
Щоб послати до керниці
З відрами дівчину.
Було раз уже пізненько,
Каганці згасали,
А подекуди хрещені
Вже й позасипляли.
Лиш в їдній убогій хаті
Скалочка диміла.
І на лаві при вечері
Вся сім'я сиділа.
І що господь дав - із'їли,
Стали воду пити.
І напились, помолились -
Тра начиння мити.
А при хаті на ту пору
Ні краплі водиці.
Взяла дівчина відерця,
Пішла до керниці.
І набрала, і приносить,
В діжку виливає...
Коли дивиться - з відерця
Вино витікає.
Взяла друге... ні!
у другім Чистая водиця.
І убогі вечір мали
Такий, як годиться.
XXІІІ
Ба ще й друге в світі чудо
В вечір сей буває -
Вся худоба меж собою
В північ розмовляє.
Лиш послухати їх мову
Хто цікавість має,
Незабаром після того
Нагле умирає.
Був їден колись цікавий
Мову тую знати;
І приходить під обору,
І став вартувати.
І от віл їден піднявся,
Тяженько зітхає:
«Чого, брате, так зітхаєш?» -
Другий віл питає.
«Як же ж мені не зітхати,-
Каже той до того.-
Завтра в яму повеземо
Господаря свого».
І почув він - душа стала
Лиш на волосочку.
Біжить в хату: «Жінко, жінко!
Дай білу сорочку!»
Вмився, вбрався, як до смерті,
Богу помолився
І ще до світа, до рання,
В труні опинився.
Плаче жінка, діти плачуть,
Полежав він добу,
І ті самі воли везли
Його тіло к гробу.
XXIV
Проминуло неділь з десять,
Може, й ще неділя,
Як Христос-господь заходив
На теє весілля.
І зібрав він тьму народу,
Тьму неізчислиму.
І із ними іде в місто,
Місто Русалиму.
І зачали діти з вербів
Гіллячки ламати,
І ламати - і під ноги
Господу кидати.
А господь гіллячки тії
Всі благословляє.
Напослідок сам нагнувся,
Їдну підіймає.
І потріпав Петра нею,
І став промовляти:
«Ще лиш тиждень - і Великдень
Ви будете'мати...»
А Петро підняв гіллячку
І Павла став бити,
Злегка бити і те саме
Йому говорити.
І зачали і всі люде
Вербу підіймати,
Підіймати, злегка битись,
Да і примовляти:
«Ой верба б'є, а не я б'ю!
Ще лиш тілько тиждень -
І наступить, і настане
В нас святий великдень...»
XXV
А тим часом бог приходить
Під тecoвi брами,
Входить в місто, а у місті
Аж кишить жидами.
I став господь їм казати,
Щоби Bipy мали,
Щоб на нашу святу Bipy
Bci поприставали.
Лиш «жид жидом», як той каже:
Віри не зміняє
Та ще й кпитися, поганий,
3 господа гадає.