— Все-таки їдете на обласний?
— Їдемо, — зітхнув завклубом.
— Без Цвакової горілки.
— Дайте спокій, пане слідчий. Намолов я вам тут зопалу.
— Краще б намололи раніше.
— Злякався. Це ж треба: вранці пригрозив убивством, а через кілька годин того знайшли з проломленим черепом. Себе злякався. Містика якась. Цілу ніч не спав, місця собі не знаходжу. Не стримався, остограмився, перепрошую… Але ви… ви вірите, що це не я?
— Я вірю дактилоскопії і трішки Ломброзо.
— А це хто?
— Італійський психіатр і криміналіст. Він окреслив тип людей, що схильні до скоєння злочинів. За біологічними ознаками ви в цю рамку не влізаєте.
— Слава Богу. Бо я вже почав самого себе підозрювати. Нерви.
— Нерви спиртним не лікують, Дорофею. І затямте: поразка починається з тої миті, коли ти подумав, що програв. А тепер показуйте своє хазяйство.
Смеркалося, коли повернувся Бучин.
Важкий день стер з його обличчя бронзову свіжість. Кинув на стіл жменю паперових трубочок, стомлено гепнувся в плетене крісло. Прикрив долонею очі.
— Люди гиркаються. У селі вбивство, а я помийницями їх лякаю. Біласів одинадцятеро, тобто глав сімей. Декотрі на заробітках. Один шоферує на дальнобої. Один у лікарні. Всі інші розписалися. Та щось не віриться мені, товаришу майор, що це міг зробити хтось із них. Прості робочі люди. І поводяться звично, нічого підозрілого.
— Знаєш, сержанте, один убивця двох людей, коли ми за ним прийшли, просив лагідно: «Дозвольте мені сісти у вашу машину трохи далі від дому. Ви незабаром спіймаєте справжніх злочинців, вибачитесь переді мною, підете собі, а мені жити тут. Що про мене подумають сусіди, коли побачать, що я поїхав у супроводі міліції?» На початку судового засідання він палко вигукнув: «Вимагаю викрити справжніх убивць і якнайсуворіше їх покарати!» А на третій день зізнався.
Бучин шарпнувся в кріслі:
— А якщо в цьому випадку зізнаватися нікому?!
— Тобто як?
— А біс його знає, Леоніде Петровичу. Ви любите Конан Дойля?
— Не знаю. Давно не читав.
— В одному з оповідань про Шерлока Холмса викрали призового коня. Злодій при цьому вбив тренера. Підозрюється чимало людей. А Холмс виявив, що тренера вбив сам кінь…
Правик весело зареготав:
— Молодець Конан Дойль! Не Холмс, а Дойль. Ми ж у даному випадку шерлоки холмси, хоч це й звучить тривіально, і спрощувати собі роботу фантастичними версіями не маємо права.
— Чому ж? А може, Цвак хотів покласти попільницю на шафу, а вона зірвалася і… Або просто бавився нею, підкидав над головою і ловив…
— Годі, Вікторе. Дочекаємося завтрашньої експертизи. Ти стомився, ходімо підвезу тебе.
Ніч зустріла їх мирним сюрчанням коників і жаб'ячим кумканням. Машина, напечена за день, вкрилася краплинами роси. Правик відчинив дверцята зсередини, але Бучин сідати не квапився.
— У мене, товаришу майор, постійно стоїть перед очима той червоний том Дюма. Ну чисто мана якась. Бачив я вже цю книжку, бачив недавно… до того, як ми шафу відкрили! А де — не можу пригадати. Десь мигнула перед очима… Але де?.. Набігаєшся по селу, спробуй згадай. От і сушу собі голову.
— Даремно. Якщо безупинно щось згадувати, не згадаєш. Дай мозку спочити. Сідай.
— Спасибі, я пішки.
— Тоді на добраніч. Вранці зустрінемось.
Правик розумів стан Бучина. З ним також інколи траплялося подібне. Здавалося, що деякі ситуації, розмови, відчуття, навіть запахи вже траплялися йому раніше. Усе було достеменно так, як цієї миті. Коли мозок працює в одному напрямі, то народжує жадане, очікуване, маленькі галюцинації… А що, коли Бучин і справді десь бачив той злощасний том?
Завів двигун, зачекав, поки нагріється. У вікні сусіднього будинку хитнулася фіранка, визирнуло знайоме жіноче обличчя. Він посміхнувся білявці, але вона одразу ж відійшла від вікна.
Затія з рейдом по Біласах виявилася марною. Жодні з відбитків пальців не збіглися з тими, що на попільниці. А Цвак не приходив до тями.
Уранці Бучин, ніскільки не посвіжілий за ніч, нервово м'яв формений кашкет. Майор широкими кроками міряв кімнату, розмірковував:
— Напис на формулярі може й не бути прізвищем. Бачиш, після слова «Білас» — крапка. Отже, це може бути скорочення. Біласенко, Біласюк…
— Немає таких у селі. Але я знаю, що робити. Ось прочитайте, товаришу майор, — простяг видертий з блокнота аркушик.