«Дунайські хвилі». Тісто: 2 склянки борошна, 250 г масла, б яєць, 1 склянка цукру-пудри, 2 ст. ложки какао, 2 ч. ложки порошку до печива, 1 пачка ванільного цукру, ром, 1 кг свіжих фруктів (персики, абрикоси, ананаси, айва).
Крем: 250 г масла, 1,5 склянки молока, 1,5 склянки цукру, 2 ст. ложки борошна, 2 ст. ложки крохмалю, 1 пачка ванільного цукру, 1 цитрина.
Помадка: 125 г масла, 3 ст. ложки води, 3 ст. ложки цукру, 3 ст. ложки какао.
Розтираємо в макітрі масло з цукром-пудрою, поступово додаючи по одному жовтку, ванільний цукор, просіяне через сито разом з порошком до печива борошно, ром. Вкінці додаємо збиту з білків піну й замішуємо тісто. Ділимо його на дві частини. До однієї частини додаємо какао і 2 ст. ложки води. На вистелену промащеним папером бритванку, що має високі стінки, викладаємо ложкою білу частину тіста, рівномірно розподіляючи його по всій формі, на неї таким самим чином викладаємо тісто з какао. Посипаємо його білими сухарями — вони вберуть вологу. Зверху розкладаємо густо нарізані фрукти (в довільному порядку, рядами або хвилями). Висота фруктового шару може бути 2 см. Випікаємо в нагрітій печі не менше, ніж 45 хв. Коли корж охолоне, змащуємо його зверху кремом, а потім заливаємо помадкою.
Помадку готуємо так: вказані продукти нагріваємо, доки не розчиниться цукор, весь час помішуючи, охолоджуємо і виливаємо на корж.
Крем. Змішуємо цукор, борошно та крохмаль, розводимо суміш молоком. Після цього ставимо на малий вогонь і варимо до загустіння, при цьому інтенсивно помішуючи. Охолоджений крем поступово по ложці додаємо до розтертого в макітрі масла і добре розтираємо. Наприкінці даємо сік з однієї цитрини.
Ніколи нічого складнішого він не читав. Збентежений тим, що нічого не запам'ятав, хотів перечитати ще раз. Однак передумав і швидко написав відповідь: «Так».
Букет прибув раніше, ніж він сподівався. І який букет! Цілий сніп строкатого зілля, ягідних китиць, ще й гілка сріблястої ялини була засилена всередину, і оксамитові кийки комишів. Залишалося викинути перев'язь із старих колготів, обрізати кострубаті кореневища стебел і запакувати пахучий оберемок у багажник авто. Після цього порожнього місця там не залишилося.
Розпашілий Коля аж цвірінчав від збудження:
— На трасі біля Червоної Гори мене крутий зупинив: продай віник. Не можу, кажу, я на роботі. Він не відстає, за моєю теліжкою на мерсі їде. Продай, дурню, я тобі двадцять п'ять гривнюків дам. Але я не продав…
— То дурень і є. Треба було продати і повернутися за другим букетом.
Малий дивився сполошено, недовірливо, а далі зблиснув зубами:
— А я так і зробив, дядьку Сашо. Тільки цей букет ще кращий, ніж той, який я йому продав.
— Що зізнався — похвально. Погано, що продешевив. Зараз маєш обідню перерву. А потім поїдеш у Кленове. До речі, де ти обідаєш?
— Коли де. Я горіхів дорогою назбирав. Хочете?
— Хочу.
Він стис у кулаці два горіхи і ті розкришилися на дрібні крихти. «Цікаво, чому досі мені траплялися лише тверді горіхи?» — подумав він.
«Вольво» зашурхотіло по щебеню і зупинилося. Через скло він помітив у напіввідчиненій хвіртці сиротинця темне лице.
«Край сторожів, — подумки промовив. — Цікаво, чи тут ще роблять щось крім того, що сторожать». У вересневий полудень сумовито вплітався віддалений звук курантів з ратуші. «Край сторожів і дзвонарів…»
Коли був за три кроки до воріт, хвіртка стала повільно зачинятися. Але він устиг устромити між двері ногу. Клин вилицюватої пики ще більше скривився.
— Мертвий час, — понуро сказав сторож. Він явно не мав бажання говорити.
— У мене справа до Яніни Сергіївни.
— Її немає. Вона вже тут не працює.
— Відколи?
— Від сьогодні.
— А де її можна знайти?
— Не знаю. Дайте мені закрити двері. У нас мертвий час. — Сторож силоміць тягнув на себе металеву раму.
— І все-таки, де її можна знайти? — перепитав настирливий відвідувач, і його металевий голос сперечався зі скрипом заліза.
— Я не довідкове бюро, — буркнув сторож і одразу ж застогнав.
Чужі пальці стискали його обручку — коли той устиг її вхопити! Давня обручка, що ніколи не знімалася і з роками в'їлася в тіло, зараз гнулася в пальцях-лещатах цього зайди. Затерпла плоть, хруснула кістка. А той повільно тягнув до себе сплющене кільце, здираючи шкіру і живе тіло.