Стомлений, зі спитими очима, капітан, оформляючи його, процідив:
— Тут, паря, про подвиги свої забудеш. А якщо потягне на них, буду бити сильно, буду бити довго і буду бити чоботами. А мало здасться — додадуть твої друзяки. Інструктаж завершено, сопля, йди за матрациною.
І він отримав смердючий смугастий матрац, із тих, що вони шили в жаб'ятнику, — єдину власність свою, кавалок теплого прихистку в цьому холодному і тривожному домі.
Увечері його «посвятили» — пропустили через стрій, де кожен хльостав мокрим рушником. І одразу ж погнали до вбиральні шкрябати залізні вічка. А самі влаштовували вечірні «концерти». «Машка» голяком обгортався в простирадло і танцював на тумбочці. Сороміцько вихляв задом, відгортаючи час від часу тканину, — до причинного місця був припасований клапоть чорної вушанки, а на грудях — рожеві мильниці. «Музиканти» бухали в тазики і гундосили через гребінці, обтягнуті газетою. Інша пацанва підтанцьовувала довкола, блудячи руками в трусах. «Нюхачі» поглядали на комедію через поліетиленові мішки з клеєм, напнуті на голови. Хтось підстьобував себе, закусуючи хлібом, з якого щойно зішкрябав ваксу для взуття.
Потім його кинули на карти і вирішили зробити «горщиком». «Козирні» (у свої шістнадцять-сімнадцять тут кантувалися вже й мокрушники) лінувалися ходити в туалет. На перший їх поклик «горщик» мав підбігати з посудиною. І не тільки підставляти її для справляння потреби, а й підтримувати його пуцюрину, поки той мочився. Лисеняті подали бляшанку і пояснили, як діяти. Але він затявся і пожбурив її в закут кімнати. Верховод Штопор поманив до себе корешів, щось пошепталися і розійшлися. А коли всі вляглися, четверо пацанів притисли Лисеня із обох боків скрученими простирадлами до ліжка. Інші дружно потяглися сюди з табуретками. Повилізали на них і з радісним реготом спрямували на нього свої струмені.
Якимось дивом йому вдалося вивільнитися. Вхопив вільну табуретку і кинув у вікно. Вже на підвіконні збагнув, що йому не пролізти через павутиння дротів. А жива підкова підступала до вікна.
Що мав робити?! В нього були голі руки і скляні друзки під ногами. І він почав обіруч хапати їх і кидати в голе братство. Ті відринули, кинулися врозтіч. А він уже біля другого вікна гатив у шибки — і скло сипалося на голову, а відтак, запущене ним, летіло на кривдників, що захищалися ковдрами. Підхопивши найбільший кусень, стікаючи кров'ю сам, він посунув на Штопора. І в очах його множинно і страшно танцювали осколки ненависті. Тоді хтось іззаду (на той час він ще не навчився потиличного зору і вміння вловлювати вібрацію чужого тіла за три кроки від себе) оглушив його табуретом по голові…
Поки провадили розгляд, він хирів у «больничці». Рани поволі затягувалися струпами, біля ока чорніли три металеві скоби, які нашвидкуруч наклав їхній ліпило. Відтоді це око ніколи не сміялося. А тоді йому взагалі було не до сміху. Тим більше дивувала хитрувата усмішечка носатого вайлуватого чоловіка, що заходив у «больничку» за нашатирем для якоїсь роботи.
Його називали тут Вічним Жидом, і ніхто з пацанви нічого про нього не знав. Не належав він ні до попок-ментів, ні до вольняшок, ні до іншої верстви людності короїдки. А мав він особливий статус, без якого не могла обійтися громіздка імперія ВТК. Статус «майстра». І належав до еліти цього темного світу, до тих, що авторитет здобувають не силою, а талантом. І такі завжди в пошані як у блатних, так і в тюремників, бо вони — порода рідкісна. Вони — пахани своїм рукам.
Вічний Жид належав до золотого фонду невільних «майстрів» і давно кочував із зони в зону, тягнучи за собою майже розстрільну статтю. Пеніцитарні структури стояли в черзі за ним, щоби бодай на кілька місяців затягнути до себе у відрядження. Бо був він золотарем, ювеліром геніальної руки, учнем великого Пажване. Такий чоловік не міг не сидіти в 70-ті роки. Причому сидіти глухо, тихо, подалі від стороннього ока. Через те й заховали його тут, подалі від законників. Крім того, тут, як і в кожній колонії, було своє виробництво — виготовлення голярського приладдя. А отже, була своя плавильна піч і гальваніка, такі потрібні для його ремесла.