— Цілком. Велике вам спасибі.
— Будь ласка. Кому я дала інформацію, як ви себе назвали?
Але він м'яко поклав слухавку.
«Ну ось і познайомились, хлопчику».
Конфіденційно
Комісару Інтерполу на теренах Східної Європи
П'єру Ферне
На ваш запит повідомляємо таке: засідання так званого Клубу нових інвесторів, яке планувалося в Будапешті у вказаний день, не відбулося через відсутність головуючого — представника з України Олександра Лисицького. Причина його неприбуття не відома. Засідання відкладено на невизначений термін.
Уповноважений штаб-квартири в Угорщині
Синичка
Він помітив, що вже не завважує бій курантів на ратуші. Він і раніше рідко поглядав на годинника, відчуття часу жило всередині. Він завжди встигав зробити те, що замислював, встигав туди, куди хотів потрапити. Але зараз не дослухався до заведеного роками ритму серця, що, як міцна пружина, тримав його завжди в напруженій готовності. Він просто спостерігав новий довколишній світ. І починав відчувати до цього смак.
За столиком біля клумби червоних сальвій замовив зелений чай.
— Принести «Вітер піднебесної»? — запитало дівча.
— Ні, краще щось земне.
— А може, спробуєте місцевого чаю? З нашої Червоної Гори.
— Тут росте чай?
— Плантацію заклали ще за вказівкою Сталіна. Вона не мала промислового застосування, але ентузіасти дещо з того зберегли.
А Мукачево фестивалило. Фестиваль меду — треба ж таке вигадати. Втім, від готельної покоївки він уже знав, що це край фестивалів. Немає тижня, щоб якесь свято — сільське, міське чи районне — не скликало сюди гостей. Фестиваль вина, розповідала та, у різдвяні дні запруджує вулиці зранку до півночі, і вина ллються ріками. Є фестивалі гуцульської бринзи, полуниці, кукурудзи, картоплі, домашніх страв, навіть сливового варення. Є форуми ковалів, гончарів, вівчарів, різників. Привселюдно вони проводять свої майстер-класи, дарують вироби і частують екзотичними смаколиками.
Люди, як комашня, обліпили намети й столики з медом, прополісом, квітковим пилком, бурштиновими куснями воскових стільників. З діжечок точили в шклярики медовуху, настояну на ягодах. А з дерев'яного помосту виголошували промови пасічники й науковці, розповідали про диво-бджолу «карпатянку», яка полонила весь світ. Бо немає їй рівних за працьовитістю, невибагливістю до умов і миролюбною вдачею. Цій бджолі навіть пам'ятник спорудили в одному гірському селі.
Запросили до слова місцевого письменника, вусатого, із сумними очима. Він говорив, що карпатська бджола наче запозичила головні риси від підкарпатців, які її вивели. І що владі нинішній варто повчитися від цих бджіл мудрості й самовідданості. І що зажирілу матку бджоли не годують тижнями, щоб вона досягла необхідної кондиції і могла поповнювати рій… Письменник зійшов униз і, розгорнувши газету, сів за сусіднім столиком.
Хлопець-рознощик клав перед кожним листівки, які запрошували відвідати перепоховання мощей місцевого святого. Він пробіг очима коротке житіє старця і подумав: «Який щедрий край. І вино своє, і мед свій, і чай, і письменники. І навіть свої святі…»
Тої миті він побачив її, дівчину-консультанта з дитбудинку. Вибирала мед на табуреті в якоїсь бабусі, до якої не підходив майже ніхто. Мед був густий і мутний, як сірчана мазь. Може, це відштовхувало покупців. Вона купила трохи меду в пляшечці з-під соусу, зав'язаній сухим кукурудзяним листом. Сполоснула руку під водограйчиком, стряхнула і подалася в його бік. Він привітався і підсунув їй стілець. Ніяковіючи, дівчина стала перекладати течку з паперами в іншу руку, і пляшечка вислизнула. Рука його автоматично спружинила і перехопила її за двадцять сантиметрів від бруківки. Поклав мед на стіл і запитав:
— То що, заслужив я ложечку меду до свого чаю?
— Звичайно, звичайно, — ще більше зніяковіла вона, але таки сіла на крайчик стільця. — Ну й реакція у вас. Робер де Ніро в таких випадках казав: «Цього не проп'єш».
— Шкода стало такої апетитної покупки.
Він і справді піддів кукурудзиння і зачерпнув якийсь грам меду.