Художник, худорлявий, гостроокий, з притрушеними попелястою щетиною щоками, з порога прикипів до картини. Здавалося, не він убирає її поглядом, а вона витягує його очі. Обличчя аж загострилося, запало на вилицях.
— Подивіться на руки. На руки дивіться, — зачудувано шепотів. — На всьому можна сфальшувати. На руках — ні. Руки малювати найважче. Лише великий майстер може писати їх так відкрито й сміливо. — Він підсунув лавку, став на неї й уважно вдивлявся в лівий куток полотна. — Так і є! Ось його знак. Бокшай, коли починав роботу, малював у кутику хрестик. Перед тим він молився, одягав чисту сорочку й обов'язково краватку-метелик. Ну, скажіть, хіба без цього можна сотворити таке?!
Вони мовчали, стоячи зобіч.
— Стільки чув про цю роботу, — захоплено продовжував художник. — Гадав, що це така ж талановита фігуральна композиція, як його знамениті «Бокораші». А тепер збагнув, що хотів нам сказати Бокшай. Ісус не зупинився на Перевалі, як уважали ті, хто називав наш край землею без імені; Він перейшов Перевал, Він приніс сюди свій хліб душі.
— Ця картина — дуже дорогий для нас дар, — мовив Лука.
— Вперше зустрічаюся з таким, щоб Бокшая привозили сюди із закордону, — посміхався художник.
— Досі було навпаки.
Картина стояла приперта до колони. Фігури на ній були в натуральну людську величину, і троє людей, що стояли поряд, такі різні і в чомусь невловимому такі однакові, — наче доповнювали той гурт людей, що чекали від радісного Спасителя свій кусень хліба.
Художник заходився з робітниками прилаштовувати картину, а Лука провів дарувальника на подвір'я. Під липою вони зупинилися. Чернець звик, що відвідувачі, діставши благословення, тамуючи душевну піднесеність, спішно покидали обитель. А цей не поспішав. Та й сам архімандрит не давав знаку, що бесіда завершена. Настав час прощатися, але кожен з них цього не хотів. Якась недовершеність зустрічі повисла в повітрі.
— Брате Луко, — наважився гість, — ви сказали, що ваша мати народила двох дітей. Яка ж доля другого?
— Ніхто не знає. Батько привіз додому тільки одне немовля — мене.
— А, може, й той живий?
— Може. У Господа все можливо. Так чи йнак, а я молюся за нього. Я і вас хотів попросити, — Лука простягнув темну книжечку. — Запишіть своє ім'я. Ми відправимо подячну літургію.
Чоловік, умостивши блокнот на долоні, швидко щось написав у ньому і простяг ченцеві. Той уклонився йому головою і пішов до своєї келії. Стомлено осів на хрещато різьблений стілець і розгорнув книжечку. Літери розгонисто танцювали на папері. Насилу він прочитав їх: «На один чужий хрест, брате, ви носите менше».
На старій каплиці ударив перший малий дзвін. Монах стрепенувся, перервавши наплилий спомин і, посміхнувшись, згадав, що й він — син дзвонаря.
Конфіденційно
Комісару Інтерполу на теренах Східної Європи
П'єру Ферне
На ваш запит стосовно діяльності в Росії О. П. Лисовського можу повідомити, що він провадить тут легальний бізнес — торгівля і оренда сільськогосподарської техніки. Має свої представництва в п'яти найбільших аграрних регіонах. В антизаконних оборудках не помічений.
З приводу його кримінального минулого — тут і справді білі плями. Відсутність матеріалів може мати дві причин: або їх викрадення, що малоймовірно, або цілеспрямоване знищення документів Міністерством внутрішніх справ. Такі розпорядження даються у виключних випадках на високому рівні.
З особистих розмов із посадовцями тих часів можу констатувати таке: в останні роки своєї кримінальної кар'єри Лисовський (Лис) досягнув дуже високого статусу в тій ієрархії, фактично був правою рукою авторитета першого ешелону Г. Татарського (Тата), в минулому господарника, науковця, депутата Верховної Ради СРСР, Героя Соцпраці, підпільного мільйонера. Більше того, є усні свідчення, що Лисовський активно співробітничав з вищою адміністрацією пеніцитарної системи, часто на різні терміни відлучався із зони, де перебував на особливих умовах. З цих же джерел випливає, що Татарський і Лисовський згодом були причетні до перерозподілу так званого золота партії. Тобто займалися створенням і кредитуванням перших підприємницьких структур на теренах СНД під чужі прізвища. Однак документальними підтвердженнями цього ми не володіємо. Зрозуміло, що їх просто не існує.
Шеф штаб-квартири Інтерполу в Росії