Він замовк. Ніч ішла за нами, а місяць, майже наполовину закритий хмарами, поблискував химерним нерівним світлом. Здавалося, що зорі, далекі вогники і навіть шматочки поверхні озера зависли поміж гілками дерев. Ми мовчки йшли далі. Після тривалої паузи мій супутник нарешті продовжив:
– Ось і вся історія. Хіба з цього не вийшла б цікава новела?
– Не знаю. У кожному разі це одна з тих історій, які я обов’язково запам’ятаю, і я вам дуже вдячний за неї. Але не знаю, чи вийде з неї аж ціла новела. Непогана тема, від якої можна відштовхнутися. Бо люди, про яких Ви розповіли, не показані по-справжньому, вони лише торкаються одне до одного, їхні характери ще не сформувалися, не проявилися. Потрібно дописати їх до кінця.
– Я розумію, що ви маєте на увазі. Розповідь про те, що відбувається з дівчиною після повернення додому, у невеличкому провінційному містечку, про трагічну рутину щоденного існування…
– Ні, не це. Панянка не дуже мене цікавить. Як і її подальша доля. У такому віці вони всі однакові, якими б загадковими і незвичайними не видавалися самі собі, увесь їхній досвід негативний, а тому одноманітний. Дівчата такого типу виходять заміж за порядних хлопців зі свого оточення, коли приходить пора, а ця пригода стане найяскравішим із її спогадів. Подальша доля цієї особи мене не цікавить.
– Дивно. Наприклад, мені не зрозуміло, що цікавого Ви бачите у постаті юнака. Усі ці звабливі і гарячі випадкові погляди, таке трапляється в юності з кожним, більшість взагалі не помічає цього, а решта швидко забуває. Треба дожити до глибокої старості, щоб збагнути, що, можливо, саме це і є найблагородніше і найглибше з того, що може трапитися з людиною у дні її юності.
– Але юнак мене теж не цікавить.
– А хто ж тоді?
– Я би попрацював над старшим паном, автором листів. Мені здається, що неможливо безкарно писати палкі листи і уявляти себе в ролі юного закоханого. Це має наслідки в будь-якому віці. Я би спробував описати, як ця гра перетворюється на серйозну проблему, як чоловік намагається переконати себе, що він панує над грою, тоді як гра давно запанувала над ним. Дівчина розквітає, а він недооцінює небезпечність цих чарів, йому здається, що він лише сторонній спостерігач, та насправді все це зачіпає його значно глибше. І момент, коли все раптом виходить з-під контролю, стає для нього вирішальним, відтоді він уже не може жити без цієї гри і без своєї іграшки. Мені здається цікавою саме ця паралель, яка робить старшого чоловіка схожим на юного хлопця, бо вони обидва відчувають себе не зовсім повноцінними коханцями. Я би описав непевність і неспокій цього чоловіка, примусив би його хвилюватися і поїхати слідом за нею, щоб тільки побачити її. Але в останній момент він так і не наважився би з’явитися їй на очі. А потім я би примусив його через рік приїхати на те саме місце у сподіванні на щасливу випадковість, яка допоможе йому ще раз зустріти дівчину і перемогти долю, але доля буде невблаганною… Я би так уявляв собі цю новелу, і це було б…
– Надумано, фальшиво, неправдоподібно!
Я здригнувся. Він викрикнув це захриплим і тремтячим голосом, у якому звучала майже погроза. Таким збудженим я його ще не бачив. І миттю збагнув, що випадково зачепив його за живе. Він різко зупинився, і мені стало соромно, коли я побачив, як вітер перебирає пасма його сивого волосся.
Я хотів поміняти тему. Але тут він знову заговорив. Тепер його голос уже звучав спокійно, був глибоким, м’яким і трохи сумним.
– Хоча, можливо, ви й маєте рацію. Може, так буде навіть цікавіше. L’amour coыte cher aux vieillards.[26] Здається, саме так Бальзак назвав один зі своїх найзворушливіших романів. І з такою назвою можна було б написати їх ще чимало. Але старі люди, які знають усі найбільші таємниці кохання, охоче розповідають про свої колишні перемоги, але не про слабкості. Вони бояться здатися смішними, хоча усі ці речі все одно випадкові, залежні тільки від примхливого коливання маятника вічності. Думаєте, випадково загубився саме той розділ спогадів Казанови, в якому він старіє і з войовничого півника перетворюється на кастрованого півня, зі зловмисника на обдуреного? Можливо, його рука просто не змогла написати про це, а в серці забракло мужності.
Мій співрозмовник подав мені руку. Його голос знову був спокійним, хвилювання і роздратованість зникли.
– Добраніч! Я бачу, що розповідати молодим історії у літніх сутінках – справа небезпечна. Після цього можна погано спати і бачити бурхливі сни. Добраніч!