– Дванадцять тисяч гульденів?… Ні, я не згоден.
Вона глянула на мене й трохи зблідла. Вона вже, мабуть, здогадалася, що відмовляюся я не через жадобу грошей. Та все ж запитала:
– Скільки ж ви хочете?
Я кинув свій холодний тон.
– Будемо грати відкритими картами. Я не гендляр… я не бідний аптекар із «Ромео й Джульєтти», що продає отруту за corrupted gold…[31] я, швидше, цілковита протилежність гендляреві… таким способом ви свого не досягнете.
– То ви не хочете зробити цього?
– За гроші – ні.
На мить між нами запала мовчанка. Стало так тихо, що я вперше почув її віддих.
– Чого ж ви ще можете хотіти?
Тепер я вже не міг себе опанувати.
– По-перше, я хочу, щоб ви… щоб ви не звертались до мене як до крамаря, а як до людини. Щоб ви, коли вам треба моєї допомоги, не тицяли зразу ж свої мерзенні гроші… а попрохали… попрохали б мене як людину допомогти вам як людині… Я не тільки лікар, у мене є не тільки приймальні години… а бувають ще й інші… може, ви саме й прийшли в таку годину…
Вона хвилинку мовчить. Потім її рот злегенька кривиться, тремтить, і вона швидко каже:
– Отже, якби я вас попрохала… то ви зробили б це?
– Ось ви вже знову торгуєтесь – ви згодні попрохати мене аж тоді, коли я наперед пообіцяю, що задовольню ваше бажання. Ні, ви спершу попрохайте мене, аж тоді я вам дам відповідь.
Вона стріпує головою, як норовистий кінь, і гнівно дивиться на мене.
– Ні, я вас просити не буду. Краще загину!
Враз мене охоплює злість, шалена, божевільна злість.
– Так? То я вимагатиму, коли ви не хочете просити. Гадаю, що мені не треба висловлюватися ясніше, – ви знаєте, чого я від вас хочу. Тоді… тоді я допоможу вам.
На мить вона остовпіла. Потім – о, я не можу, не можу сказати вам, який то був жах, – потім обличчя її наче скам’яніло, а далі… далі вона несподівано зареготала… просто в вічі мені зареготала з невимовною погордою… та погорда розтоптала мене… і водночас ще дужче сп’янила… Той зневажливий регіт був подібний до вибуху – такий раптовий, такий навальний, сповнений такої велетенської, нечуваної сили, що я… так, я… я ладен був кинутись на землю й цілувати її ноги. Це тривало одну лише мить… наче блискавка вдарила в мене… враз вона обернулась і швидко пішла до дверей.