Що стосується способів спокутування, які ведуть до боягузтва, то тут багато розводитися немає потреби. Насамперед треба пам'ятати, що перестороги мають тенденцію збільшувати страх. Проте перестороги, що висловлюються твоєму підопічному привселюдно, невдовзі стають такими буденними, що цей ефект зникає. Ти повинен підтримувати в ньому (разом зі свідомим наміром виконали свій обов'язок) туманну ідею про те, що він може робити або не робити в рамках своїх обов'язків, щоб трохи убезпечитися. Відверни його думки від простого правила (я опинився — тут і мушу зробити те і те) і спрямуй їх на уявні життєві ситуації (якби сталося «А» — хоч я дуже хочу, щоб того не сталося, — я міг би зробити «Б», а коли б сталося найгірше, я міг би зробити «В»). Релігійні забобони, якщо їх не сприймати як такі, можна розвіяти. Головне завдання полягає в тому, щоб змусити його відчувати, що він має ще щось, крім Ворога й хоробрості, яку Він йому дав, що підопічний може вдатися до того «щось» і опертися на нього. Тоді те, що мало б означати повне підпорядкування обов'язку, стає послабленим дрібними несвідомими застереженнями. Створюючи низку уявних вивертів для того, щоб відвернути «найгірше», ти можеш на цьому рівні неусвідомлюваного ним наміру переконати його в тому, що найгіршого не станеться. Відтак у мить справжнього страху зроби так, щоб той страх пронизав усе його єство, увійшовши у його нерви й м'язи, і ти здійсниш згубну дію ще до того, як він дізнається про твій намір. Запам'ятай: боязливий вчинок — це і є найважливіше. Що ж стосується емоцій страху, то за своєю суттю вони не є гріхом, і хоч ми радіємо їм, ніякої користі це не приносить.
З прихильністю твій дядько Крутень.
Лист XXX
Мій любий Шашеню!
Іноді мені здається, ніби ти думаєш, що тебе послали в світ для твоєї власної втіхи. Я роблю висновок не з твого нікчемного звіту, а зі звіту Пекельної Поліції, який свідчить, що поведінка твого підопічного під час повітряного нападу була щонайгіршою. Він був страшенно наляканий і вважав себе безнадійним боягузом, а тому не відчував гордині. Але він зробив усе, чого вимагав від нього обов'язок, а може й більше. Що ж ти зробив, щоб запобігти цьому? Чим ти виправдаєш себе? Тим, що його охопило роздратування, коли йому під ноги попався собака? Тим, що він багато курив? Тим, що він забув молитву? Хіба ж можна отак скімлити про труднощі, як це робиш ти? Якщо ти підтримуєш ідею Ворога про «справедливість» і гадаєш, що до уваги мають бути взяті твої можливості й наміри, то я невпевнений, що на тебе не ляже звинувачення в єресі. В будь-якому разі ти незабаром зрозумієш, що справедливість Пекла цілком реалістична і стосується лише наслідків. Або дай нам поживу, або станеш нею сам.
Єдиним конструктивним моментом у твоєму листі є слова про те. що ти ще чекаєш позитивних наслідків від утоми підопічного. Не добре. Але саме собою воно не впаде тобі на голову. Не забувай, що втома може породити надмірну м'якість, спокій розуму і навіть здатність прозирання в таємниці буття. Якщо ти часто спостерігав за людьми, яких вона ввела в стан гніву, злоби й роздратованості, то це свідчить, що ті люди мали відповідну вдачу. Парадокс полягає в тому, що помірна втома створює кращий грунт для дратівливості, ніж повне виснаження. Частково це залежить від фізичних причин, а частково від чогось іще. Не тільки втома викликає гнів, а й несподівані вимоги, що ставляться до втомленої вже людини. На що би не сподівалися люди, вони незабаром починають думати, що мають на це право, — відчуття розчарування може, завдяки дуже незначному зусиллю з нашого боку, перетворитися на почуття образи. Коли люди здаються перед непоправним, коли вони втратили надію на полегшення і перестали думати навіть на півгодини вперед, тоді і з'являється небезпека покірної і лагідної втоми. Отож для того, щоб одержати найкращі наслідки, ти повинен живити їх фальшивими надіями. Вклади йому в свідомість такі докази, щоб він повірив, що напади з повітря не повторяться. Хай він заспокоює себе думкою про те, що наступної ночі насолоджуватиметься своєю постіллю. Збільш його втому, присилуй думати, що все незабаром скінчиться, — люди звичайно відчувають, що напруга стає незносною від тієї миті, коли вона починає спадати або коли їм здається, що вона починає спадати. Тут так само, як і з проблемою боягузтва, справа не проста. Хоч би що він казав, хай для себе вирішить, що не терпітиме всього того, що йому випаде; він потерпить лише протягом «розумного проміжку часу» — і хай цей розумний проміжок часу буде коротший, ніж саме випробування. Він не повинен бути значно коротший: нападаючи на терплячість, стриманість і моральну витривалість, треба вміти змусити людину здатися саме тоді, коли (знай вона про це) полегшення вже поруч.
Я не знаю, чи зустріне він свою дівчину в цей період напруженості, чи ні. Якщо зустріне, використай у повній мірі той факт, що до певного моменту втома змушує жінок говорити більше, а чоловіків — менше. Це може викликати потаємне почуття образи навіть між закоханими.
Можливо, сцени, які він тепер бачить, не дадуть матеріалу для інтелектуальної атаки на його віру — твої попередні помилки зробили це непідвладним твоєму впливові. Але існує ще такий різновид атаки, як атака на емоції, яку ще можна спробувати. Вона спрямована на те, щоб змусити його відчути, коли він уперше побачить людські останки, розмазані по стіні, «що це і є в дійсності цей світ», а вся його релігія була всього-на-всього фантазією. Ти помітиш, що ми ввели їх в оману стосовно слів «дійсність», «дійсно», «дійсний». Вони розповідають одне одному про якесь душевне випробування: «Все, що сталося в дійсності — це те, що ти чув музику в освітленому будинку»; тут «в дійсності» означає суто фізичні факти, відмінні від інших елементів відчуття, якого вони зазнали. Далі вони можуть сказати, наприклад, таке: «Вам легко обговорювати стрибок із запаморочливої висоти, сидячи тут у кріслі, але почекаємо, поки ви самі підніметесь на ту висоту й побачите, що це таке в дійсності». Тут «в дійсності» використовується в протилежному значенні і стосується не фізичних фактів (які вони вже знали, сидячи в кріслах і обговорюючи їх), а емоційного впливу, який чинять ці факти на людську свідомість. І перше, й друге значення слова можна виправдати, але ми повинні чинити так, щоб обидва значення були присутні водночас для того, щоб емоційне нашарування слова «дійсний» можна було класти то на одну шальку терезів, то на другу, залежно від того, що нам треба в даний момент. Загальне правило, яке ми досить міцно запровадили серед них, полягає в тому, що в усіх життєвих випробуваннях, які можуть зробити їх щасливішими чи кращими, тільки фізичні факти «дійсні», «реальні», тоді як духовні елементи «суб'єктивні». Що ж до випробовувань, які бентежать або розбещують їх, то тут духовні елементи є головною дійсністю (реальністю), і не звертати на них уваги — означає тікати від дійсності. Так, під час народження дитини кров і біль «дійсні» (реальні), а радість — явно суб'єктивне відчуття. Під час смерті людини жах і спотвореність розкривають те, що смерть «в дійсності» означає. Огидний зраз людини, яку ненавидять, «дійсний», «реальний» — в ненависті сприймаєш людей такими, якими вони є, в тебе не залишається щодо них ніяких ілюзій, а зачарованість коханою людиною — це всього-на-всього суб'єктивний серпанок, який приховує «дійсну» (реальну, справжню) сутність, тобто статевий потяг або розрахунок. Війна і бідність «дійсно» жахливі; мир і добробут — суто фізичні факти, стосовно яких в людей виникають певні почуття. Люди повсякчас звинувачують одні одних у бажанні «з'їсти пиріг і мати його», але завдяки нашим зусиллям вони дедалі частіше опиняються в ситуації, коли їм доводиться платити за пиріг, який вони не їли. Твій підопічний, якщо його належно спрямувати, не відчуватиме труднощів у тому, щоб вважати свої емоції відкриттям дійсності (реальності), побачивши людські нутрощі, а емоції при вигляді щасливих дітей або чудової погоди — простою сентиментальністю.