Завдяки Всенижчому Отцю нашому, ми відвернули небезпеку. Контрнаступ вівся на двох рівнях. На глибокому — вдалося розвинути і виявити те, що притаїлося в русі, від самого початку: ненависть до особистої свободи. Першим її відкрив Руссо, якому дійсно немає ціни. Як ви пам'ятаєте, в його досконалій демократії дозволена тільки державна релігія, зберігається рабство, а окремій людині говорять, що вона, по суті, хоче того, що хоче влада. Виходячи з цього, через Гегеля (ще один неоціненний помічник!) ми легко привели і до нацизму, і до комунізму. Навіть в Англії зробили немало. Вчора я чув, що людина там не може без дозволу зрубати своє власне дерево своєю сокирою, розрізати його своєю пилою і збудувати сарай у своєму саді.
Така глибинна контратака. Проте вам, початківцям, ніхто не довірить роботу на цьому рівні. Вас приставлять до приватних осіб. Проти них (або через них) ви будете діяти інакше.
Ключовим словом тут є «демократія». Наші філологи добре попрацювали над людською мовою, і навряд чи потрібно вас попереджувати, щоб ви не давали можливості вживати це слово в ясному, визначеному смислі. Вони і так не будуть. їм в голову не прийде, що це — назва політичної системи, точніше, системи голосування, дуже віддалено пов'язане з тим, що ви намагаєтесь їм всучити. Звичайно, не можна допустити, щоб вони спитали, як Арістотель, що означає «поводити себе демократично» — «догоджати демократії» чи «допомогти їй зберегтися»? Якщо спитають, то ще й можуть здогадатися, що це зовсім не одне й те саме.
Отже, ключове слово вживається як заклинання, не що інше, і навіть більше — як ярлик. Вони його дуже люблять. Як-не-як вони мріють, щоб з кожним обходились однаково. Треба непомітно пересунути важіль у їхній свідомості — від мрії, від ідеалу до віри в те, що всі насправді однакові, особливо ваш підопічний. Тоді він освятить улюбленим словом найбільш згубне для душі (найбільш нестерпне) із людських почуттів. Без всякого сорому, дуже задоволений собою, він зважиться у вас на те, що за інших обставин засудив би. Як ви розумієте, я маю на увазі почуття, яке породжує фразу: «А я не гірший від тебе!»
Перш за все вже добре, що він поставив в основу основ явну і наглу брехню. Справа не тільки в тому, що це неправда, що він кращий, добріший, розумніший за всіх; справа в тому, що він і сам у це не вірить. Коли він говорить щось подібне, ніхто не вірить в це. Якщо б хтось вірив, він так би не сказав. Сенбернар не скаже це болонці, вчений — невігласу, красуня — поганулі. Якщо вийти за межі політики, на рівність посилаються тільки ті, які відчувають, що вони гірші. Фраза ця власне й означає, що людина боляче, нестерпно відчуває свою неповноцінність, але не визнає її.
Тому він лютує. Так, його дратує будь-яка перевага, і він заперечує її, відштовхує. Якщо хтось не такий, як він, — для нього це образливо. Ніхто не має права інакше говорити, одягатися, розважатися, їсти. «Ах, як він правильно говорить! Ясно, загордився…»; «Сосисок він, бачите, не їсть! Який інтелігент! Свій хлопець все би тріскав». Іншими словами, чого ж він, мерзотник, не такий, як я? Це недемократично!
Це явище корисне, але ні в якому разі не нове. Людям воно відоме вже тисячу років під назвою заздрість. Ті, що зауважували її в собі, - соромились. Ті, що не зауважували, — засуджували в інших. Сьогоднішня ситуація добра тим, що ви можете це висвітлити — зробити пристойним, навіть похвальним — з допомогою вищезгаданого заклинання.
Тоді всякий, хто почуває себе в чомусь нижчим від інших, зможе відкрито і з успіхом стягати всіх униз, на свій рівень. Мало того, ті, хто став (чи здатний стати) подібним на людину, зразу ж задумається, перелякавшись, що це недемократично. Мені відомо із надійних джерел, що молоді істоти заглушують своє захоплення класичною музикою чи хорошою літературою, щоб воно не завадило їм «бути як люди»; ті ж, що хотіли б стати чесними або чистими (а Ворог їм би допоміг), стримують себе, щоб не відрізнятися від інших, не виділятися, не висовуватися. Ще, о ні! станеш особистістю. Який жах!
Це чудово продемонструвала одна молода особа, яка недавно молила Ворога: «Допоможи мені стати нормальною і сучасною!». Що, завдяки нашим старанням, означає: «Допоможи мені стати повією, споживачкою і дурнулею».
Непогані і відходи виробництва. Ті, що не бажають «бути як всі», «…як люди», «стати нормальними», «підлаштовуватися» і т. п, (їх завжди менше), стають зрештою гордівливими і шаленими, якими їх завжди і вважали. Підозріливість часто створює й предмет своїх підозрінь: «Що б я не зробила, мене вважатимуть відьмою (або «шпіоном»). Так і так пропадати, краще я й справді…». Ми отримуємо інтелігентів дуже мало, але надзвичайно корисних.
Але це — відходи, не більше. Головне ж в тому, що повсюдно і невпинно зростає недовір'я, а потім і ненависть до якої б то не було переваги. Люди не можуть стерпіти, якщо хтось чесніший, культурніший, розумніший чи більш освічений, ніж вони. Приємно спостерігати, як демократія (заклинання) виконує для нас ту ж саму роботу, яку виконували найдавніші диктатури, при цьому тими ж методами. Маю надію, що ви пам'ятаєте, як один грецький диктатор (тоді їх називали тиранами) послав гінця до іншого за порадою — як правити людьми? Той диктатор повів гінця в поле і збив ціпком всі колоски, які були вищі від інших.
Мораль зрозуміла: не дозволяй нікому виділятися. Не залишай живим того, хто розумніший, сміливіший, кращий, навіть красивіший від інших. Зрівняй всіх, нехай будуть рабами, нулями, нікчемами. Тоді доводилось відрубувати голови, а тепер все іде своїм ходом. Нижчі колоски самі відкусять голову високим. Навіть вищі самі відкусять собі голови, щоб тільки не виділятися!
Я вже казав, щоб знищити геть чисто цей дріб'язок, який і людьми не назвеш, — справа важка і клопітка. Але якщо докласти сил і старання, результат забезпечений. Здавалося б, великих грішників загубити легше. Проте, це не зовсім так — вони непередбачливі. Забавляєшся ними років сімдесят, а на сімдесят перший, раз, і Ворог вихопив його тобі з-під носа! Не забувай, вони можуть покаятися. Вони знають свою вину. Вони готові відкинути заради Ворога будь-які умовності, як відкинули раніше заради нас. Упіймати осу важче, ніж застрілити впритул слона, але якщо промахнешся, слон заподіє більше прикростей.
Особисто я, як вже казав, працював головним чином в англійському секторі, і до тих пір отримую інформацію, як правило, звідти. Можливо, те, що маю намір сказати, не в такій мірі стосується ваших секторів. Тоді, прибувши на місце, зробіть необхідні корективи. Якщо це не дуже можна застосувати, постарайся, щоб ваша країна максимально уподібнилася до Англії.
В цій обнадійливій країні принцип «Я не гірший від тебе» вже проник в систему освіти. Наскільки — поки що сказати не наважусь, але це й не так важливо. Вияснивши тенденцію, легко передбачити подальші події, особливо, якщо ми докладемо своїх зусиль. Суть сьогоднішньої освіти полягає в тому, що тупаків і ледарів нищити не можна, іншими словами, — не можна, щоб вони довідалися, що хоч де в чому відрізняються від розумних і старанних. Якою б не була ця відмінність, її треба приховувати. Як? На різних рівнях — по-різному. На випускних іспитах в університеті питання ставлять так, щоб на них зміг відповісти кожен. На вступних — так, щоб кожен міг поступити в університет, незалежно від того, чи має він намір використовувати вищу освіту. Школярам, яким граматика чи математика не під силу, дозволяють займатися тим, чим вони займаються вдома, наприклад, ліплять калачики, — і це називають «моделюванням». Важливо ніяк і нічим не натякнути, що вони відрізняються від тих, хто вчить уроки. Якою б нісенітницею вони не займалися, треба ставитись до неї «також серйозно» (в Англії цей зворот вдалося укоренити). Мало того, встигаючих учнів у ближчому часі будуть залишати на другий рік, щоб не травмувати інших (Вельзевуле немилосердний, що за слово!). Якщо підсумувати — дурень має право вчитися разом з ровесниками, а хлопчик, який здатний зрозуміти Есхіла чи Данте, нехай слухає, як він читає по складах: «Кіш-ка сі-ла на ві-кон-це».
Одним словом, коли демократичний принцип «Я не гірший…» вкорениться як слід, можна розраховувати на те, що освіти взагалі не буде. Зникнуть всі мотиви навчання і боязнь прославитись неуком. Тих поодиноких, хто все-таки прагне знань, поставлять на місце, щоб не виділялись. Та й учителям (точніше, нянькам) буде не до них — скільки кретинів треба підбадьорити, скільки тупаків утішити! Більше нам не доведеться винищувати в людях самолюбство й невігластво. Вони самі справляться.