ЛІТОПИС РУСЬКИЙ
КИЇВСЬКИЙ ЛІТОПИС
У РІК 1118
У РІК 6626 [1118].Вибіг Ярослав Святополкович із Володимира [в] Угри[1], і бояри його відступили од нього.
У сей же рік преставився Роман Володимирович [місяця] січня в шостий [день][2]. І послав Володимир другого сина, Андрія, у Володимир княжити.
У РІК 1119
У РІК 6627 [1119]. Володимир забрав Мінськ у Гліба у Всеславича, а самого привів до Києва.
[У] тім же році преставився в Києві Гліб Всеславич, [місяця] вересня у тринадцятий [день][3].
У РІК 1120
У РІК 6628 [1120]. Юрій Володимирович ходив на Болгар по Волзі. І взяв він добичу велику, і полки їхні переміг, і, розоривши [їх], прийшов [у Ростов] поздорову, з честю і славою.
Тоді ж послав Володимир Андрія, [сина свого], з поганими на Ляхів, і попустошили вони їх.
У РІК 1121
У РІК 6629 [1121]. Прогнав Володимир берендичів із Русі. А торки і печеніги самі втекли.
[У] тім же році приходив Ярослав [Святополкович] із ляхами до [города] Червена при посадникові Фомі Ратиборичу. І вернулися вони назад, не досягнувши нічого.
Того ж року в Києві преставився митрополит Никифор, місяця квітня.
І було знамення в сонці і в місяці одного місяця.
І княгиня [Христина, жона] Мстислава [Володимировича], померла місяця січня у вісімнадцятий [день][4].
Того ж року [Володимир] заклав церкву святого Іоанна [Предтечі (?)] в Копиревім кінці.
У РІК 1122
У РІК 6630 [1122]. Одведена (Добродія) Мстиславна в Греки за цесаря [грецького Олексія][5].
митрополит Микита прийшов із Греків. Даниїл, єпископ юр’євський, помер. Амфілохій, єпископ володимирський, помер, земля потряслася трохи.
Володаря [Ростиславича] схопили підступно ляхи, Василькового брата[6].
У сей же рік привели з Новгорода Мстиславові [Володимировичу] другу жону, (Любаву) Дмитрівну, онуку Завидову.
У РІК 1123
У РІК 6631 [1123]. Преставився Давид Святославич [у] Чернігові, і сів [тут] замість нього Ярослав, брат його.
Того ж року преставився Сильвестр, єпископ переяславський. І Феоктист, єпископ чернігівський, преставився.
Того ж року поставили Симеона єпископом [у город] Володимир.
[У] тім же році прийшов Ярослав Святополкович з уграми, і з ляхами, і з чехами, і з Володарем та Васильком [Ростиславичами] до [города] Володимира. І безліч воїв було з ним, і обступили вони город Володимир. Андрій [Володимирович] перебував тоді І ньому, а Володимир [Мономах] не поспів із Києва з Мстиславом, сином своїм.
І коли настав недільний день, під’їхав Ярослав близько до города, всього утрьох, рано в неділю. І, їздячи під стінами города, сперечався він з людьми [і] князем Андрієм, бо розгордівся, надіючись на безліч воїв, і так говорив Андрієві і городянам: «То є город мій. Якщо ви не одчинитеся, ні вийдете з поклоном, то побачите: завтра я піду приступом до города і візьму город».
Андрій же мав надію велику на бога з усіма людьми своїми, і на молитву отця свого він надіявся. І коли ще той [Ярослав] їздив під городом, вийшли двоє ляхів на узвіз угорі і тут лягли сховавшись. І поїхав Ярослав, посперечавшись, од города, і коли був він в узвозі, де ото два ляхи ті підстерігали його, вони, зсунувшись в узвіз, ударили його списом[7]. І насилу умчали його, ледве живого, і на ніч він помер.
І так умер Ярослав один[8] серед такої сили воїв, через велику гордість його, тому що не мав він на бога надії, а надіявся на безліч воїв.
Угри ж, і ляхи, і Володар, і Василько розійшлися кожен до себе, а до Володимира з благанням і з дарами послали послів, аби простив він їм, що вони осмілились на нього[9] [піти].
Володимир же прославив бога за таке чудо божеє і за поміч його. Дивись, як подолав [бог] гордість, і ще він [це] зробить у гніві, як нагородить він смирення! Як ото Писання говорить: «Всяк, хтс возноситься серцем, — мерзота перед богом»[10]. Решту, дружино і браття, [самі] розумійте: за котрим єсть бог — чи за гордим, чи за смиренним. Бо коли Володимир іще в Києві перебував, коли збирав він воїв многих, він молив бога щодо насильства і щодо гордості Ярослава, бо він же Мстислава послав був перед собою до [города] Володимира з малим [числом] воїв, а сам збирався піти услід за ним усім військом. І була велика поміч божая благовірному князю Володимиру із його синами за достойне його життя і за смирення його, А той [Ярослав], молодим будучи, заносився перед стриєм своїм, а також перед тестем своїм Мстиславом. Дивіться, браття, який благий бог і милостив до смиренних і до праведних, дбаючи і помщаючи за них, «тому що гордим господь бог противиться силою своєю, а смиренним же дає благодать»[11].
У РІК 1124
У РІК 6632 [1124]. Земля потряслася трохи, і впала церква велика святого Михайла в Переяславлі [місяця] травня в десятий [день], що її спорудив був і прикрасив блаженний єпископ Єфрем.
У тім же році одвели ляховицю до [города] Мурома за Давидовича Всеволода[12].
У сей же рік преставилася жона Ярослава Святославича.
У се ж літо було бездощів’я. Тоді ж погоріло Подолля все, напередодні святого рождення Іоанна Хрестителя і Предтечі. А на другий день погоріла Гора і монастирі всі, що їх [було] на Горі в городі[13], і жиди.
[У] тім же році було знамення в сонці: надвечір[14] воно [стало] як місяць малий і мало не померкло [місяця] серпня в одинадцятий день.
У сей же рік помер Василько Ростиславич[15], а після нього преставився Володар брат його старший.
У РІК 1125
У РІК 6633 [1125] [16]. Преставилася княгиня [Варвара, жона] Святополка [Ізяславича, місяця] лютого [у] двадцять і восьмий [день].
У РІК 1126
У РІК 6634 [1126]. Преставився благовірний князь, христолюбивий великий князь всеї Русі Володимир Мономах, що просвітив Руськую землю, наче сонце, промені пускаючи, і слава його розійшлася по всіх землях. А найбільше страшним він був для поганих, [цей] братолюбець, і нищелюбець, і добрий дбайливець за Руськую землю.
Преставився він [місяця] травня в дев’ятнадцятий [день]. І, опрятавши тіло його, положили [його] у святій Софії, коло отця [його] Всеволода[17], співавши належні співи над ним. Священнослужителі ж, жалкуючи, тужили по святому і доброму князеві, [а] весь народ і всі люди за ним плакали, як ото діти за отцем або за матір’ю. Плакали по ньому всі люди і сини його Мстислав, Ярополк, Вячеслав, Юрій, Андрій, і внуки його.
1
У Лавр. «в Ляхи»; Ярослав, вигнавши свою третю жону і боячись Володимира Мономаха, утік і звертався по допомогу спочатку до угорських родичів, а потім до польських (див. ще прим. 1 до 1112 р. та прим. 3 до 1117 р.).
3
З Іп. відомо, що Гліб Всеславич залишив трьох синів — Ростислава, який був одружений із Софією, дочкою Ярослава Святополковича, а також Володаря (жона якого невідома) і Всеволода.
5
Дочка Мстислава Володимировича, за Татіщевим, (Добродія), по-грецькому — Євпраксія, була видана, згідно з дослідженнями, заміж за Олексія Комнина (одержавши після шлюбу ім’я Ірина), який був сином і співправителем батька — візантійського імператора Іоанна II Комнина. З інших іноземних династичних зв’язків Мстислава відомо (за датськими джерелами), що його дочка Інгеборг була жоною принца датського, короля бодричів Кнута Лаварда, сина датського короля Еріка І Ейєгода (Доброго), і матір’ю датського короля Вальдемара І Великого. Ще інша дочка Малфрідь у першому шлюбі була за норвезьким королем Сігурдом І Магнуссоном, а овдовівши, вийшла вдруге заміж за датського короля Еріка II Емуна, брата Кнута Лаварда.
7
В Іп. «оскѣпомъ»;
8
В Іп. далі виступають два його сини — Юрій-Георгій та Вячеслав; з генеологічних досліджень, основаних на німецьких джерелах, відома його дочка Прибислава, яка була жоною західно-поморського князя Ратибора І.
12
За генеалогічними дослідженнями, князь польський Болеслав Кривоустий віддав невідому на ім’я дочку за Всеволода Давидовича, сина Давида Святославича; Всеволод сів у Муромі після того, як звідти пішов у 1123 р. до Чернігова його стрий Ярослав Святославич.
15
За Татіщевим, Василько від невідомої жони мав сина (Ростислава), або, за Длугошем, Григорія, а свого старшого сина <Ігоря> (в Іп. він виступає лише під хрестильним ім’ям Івана) оженив на <Анні>, дочці Всеволода Ольговича; невідома на ім’я дочка, очевидно, Василька була, згідно з чеськими джерелами, жоною князя моравського (брненського) Братислава, сина Ольдржиха і внука Конрада І.
16
З 6633 р. в Іп. розпочинається смуга ультраберезневих років, яка закінчується 6648 р. включно.
17
У Лавр., де подано ширшу характеристику Володимира Мономаха, тут говориться: «І посидів він у Києві на отчім столі тринадцять літ, і в рік 6633 од початку світу Преставився, травня місяця в дев’ятнадцятий день, живши од народження свого сімдесят і три роки. Преставився він на [ріці] Альті, коло улюбленої церкви, що її він спорудив великими засобами [на честь Бориса і Гліба]. Сини ж його і бояри однесли його до Києва, і він покладений був у святій Софії коло отця свого».
У Татіщева характеристика Володимира Мономаха набагато яскравіша. До того, що «найбільше страшним він був для поганих», додано: («і любили його всі навколишні і підвладні йому. Він не був гордим, не возносився у своїх добрих ділах, а славу і честь за всі побіди воздавав насамперед богові, на нього одного надіявся, і за те бог йому престол помимо інших дарував і багатьох супротивників покорив. До всіх він був милостивим І щедрим на пожертви, у правосудді додержував законів, і хоча винних карав, але більше зменшуючи їх вину і прощаючи. З лиця був гарний, очі великі, волосся рудувате і кучеряве, чоло високе, борода широка, на зріст не вельми великий, але міцний тілом і сильний. У ратях вельми хоробрий і вмілий виладнувати війська. Він багатьох своїх ворогів переміг і покорив, сам же один раз біля Треполя був переможений, про що ніколи згадувати не міг, почасти від жалю за братом Ростиславом, який тоді втопився і якого він вельми любив, а почасти від сорому, що нелад Святополків його до цього спонукав. Володів Руссю 13, а всього жив 73 роки»).