— Боязлива, брехлива й підступна банда! І це називається — товариші… Тьху, прокляття!..
Цей молодик бачив, як ми бігли за саньми, й підняв на ноги інших.
— Ми думали, ви втікаєте, ви ж нікого не попередили, — сказав доктор, а Максим вилаяв, що ми без їхнього відома забрали зі схованки взуття, мовляв, давно вже потай готувалися до втечі.
— Ні, — сказала Ксенія, потім розридалась і вчепилася за мене. — Невже ви досі нічого не второпали?
Я завів її до своєї кімнати, доктор пішов за нами й дав їй ковтнути трохи зеленої рідини, що ще лишалася на дні пляшки. Він вибачився за допитування, однак наполягав, щоб ми більше нічого не робили на власний розсуд. Виходити з будинку — це безвідповідальний ризик, небезпека для всіх, першою заповіддю, як і раніше, має бути дисципліна й самодисципліна.
Мою розповідь про наші пригоди доктор вислухав мовчки й, здається, байдуже.
— Я цього боявся, — сказав він згодом і попросив мене описати ще раз в усіх подробицях вигляд небіжчиків. Ксенія ворухнулася в ліжку й крикнула:
— Як ви можете про це говорити! Та які ж ми після цього нормальні?
Нічого не вдієш, ми мусили дивитися фактам в очі, хоча вони були жорстокі.
Можливо, в минулі дні інші бачили навіть щось гірше й доповіли про це доктору. Дещо з того, що хлопчик розповів після смерті кішки, давало підстави для таких висновків. Випробування, які на нас чекали, можна було тільки уявити.
— Мене хвилює лише одне: як знайти й покарати винних, — шепнула мені Ксенія після того, як пішов доктор. Я підсів до неї. Вона нічого не хотіла чути про дисципліну й стриманість. Навіть тиша видавалася їй тепер нестерпною. — Ми надто довго чекали й сподівалися, ми бачили, як це наближається, і все одно вважали його неможливим, — сказала вона зі злістю, відвернулась од мене й підвелася. Стоячи біля вікна й дивлячись у щілинку на дорогу, де лишилися ті мертві люди, вона з люттю крикнула: — Затягла б тих злочинців сюди, живцем кинула до мертвих, пошматувала б… — Але потім раптом промовила: — Надто пізно, надто пізно…
12
Я помітив, що доктор увечері прихопив був Максимову книжку з собою. Як не дивно, тепер вона лежала на стільці в моїй кімнаті. Ксенія вхопила її й прочитала з неї кілька рядків:
Згодом, коли вона вийшла, я взяв книжку й почав шукати оті записи, зроблені від руки. Безперечно, то була рука Максима. Дрібненьким нерозбірливим почерком там було дописано таке:
«Ядерна зброя, в основі якої лежить розщеплення атома, руйнує й знищує все живе ударною хвилею, високою температурою в кілька тисяч градусів, а також радіоактивними опадами. Навіть тактичні види атомної зброї силою в п’ятдесят чи тисячу тонн звичайної вибухівки, тротилу, призводять до катастрофічних жертв і небаченого руйнування. На відстані, на якій танки, наприклад, можуть лишитися неушкодженими, вибух руйнує будівлі й інші матеріальні цінності, до того ж великі території перетворюються на море вогню. Залежно від напрямку вітру радіоактивні опади можуть убивати людей і заражати місцевість поза межами району бойових дій, якщо вибух бомб відбувається на поверхні землі або безпосередньо над нею.
Нейтронна бомба для людей ще небезпечніша. Двадцять відсотків її енергії перетворюється на ударну хвилю й високу температуру, зате вісімдесят — на випромінювання. Нейтронні промені не руйнують нічого: будинки й воєнна техніка лишаються неушкодженими. Людина ж майже не має можливості захиститися, бо навіть незначне опромінення завдає організмові непоправної шкоди. При збільшенні дози радіації різко зростає небезпека ракових захворювань і спадково-генетичних змін. Офіційно визначений максимум радіації є однак лише незначною краплею радіоактивного опромінення під час вибуху термоядерної бомби. Опромінення, яке діє на багато сотень кілометрів.
За даними д-ра Тодорова, при опроміненні понад 2000 радів[1] відбувається розлад центральної нервової системи. Симптоми цього проявляються зразу або за кілька хвилин після опромінення: апатія, спазми, колапс. Дози радіації понад 8000 р викликають смерть через кілька секунд або хвилин, 5000 р — протягом двох днів. При шлунково-кишковому синдромі крайня доза становить приблизно 500 р. Після інкубаційного періоду, який триває від двох до п’яти днів, утрачається апетит, починається блювота, різко підвищується температура й настає смерть. Дози радіації в 1000 р викликають смерть протягом двох тижнів. Крайня доза при кров’яному синдромі — приблизно 100 р. Пошкоджуються кровотворні органи, передусім — кістковий мозок, — при більш високих дозах радіації починається внутрішня кровотеча, це видно з синьо-червоних плям під шкірою; крім того, кровоточать ясна. За два-три тижні людину починає кидати то в холод, то в жар, спостерігаються головні болі й утома, а при незначній праці — абсолютне виснаження. Смерть настає в період від трьох тижнів до двох місяців після опромінення.