Він уже пожалкував, що поводився так жорстоко: побив Кевіна, скалічив палець Пайолю… Йому було начхати на ці дві паскуди, але є така мусульманська приказка: «Те, що ти робиш іншим, ти робиш насамперед собі». Він бачив себе розгубленим, проклятим, рабом власної жорстокості.
Кара не забарилася, прокинулися його бретонські болі. У лихоманці цього дня він про них майже забув. Тепер вони нагадали про себе на повну потужність. Глухий біль у грудях, кололо під ребрами. Не кажучи вже про страшну мігрень, яка обхопила його голову залізним обручем.
Він минув Б’євр і вдруге опинився у лісі. Дорога звивалася у пітьмі, яку його фари до кінця не просвічували. Знову з боків до нього нагиналися дерева, наче монстри, які тягнуться до сплячої дитини. Ідеальний момент, щоб подзвонити своїм людям: він проґавив контрольний зв’язок, запланований на восьму, і був уже надто далеко, щоб пропустити ще й опівнічний. Усім, мабуть, цікаво, що він робить. Уже було взяв у руку телефон, коли голос GPS сповістив, що він прибув на місце.
Флік їхав уздовж глухої і благенької огорожі, вкритої плющем і лишайником. Жодних тротуарів, але у густій траві ховалися рівчаки. Раптом перед ним виник чорний седан, що стояв під кутом до в’їзної кованої брами. Хлопці у костюмах курили поруч, вдаючи з себе крутих. Ерван подумав, що усе має закінчитися фарсом.
Він сповільнився і перемкнувся на ближнє світло. Можна було прикинутися заблукалим автомобілістом, але від нього на десять кілометрів тхнуло фліком. Або витягти посвідчення і наказати відчинити браму, однак, поки він добиратиметься до будинку, усіх встигнуть попередити.
Залишався третій варіант.
Він зупинився за кілька метрів, спокійно припаркувався на узбіччі, вимкнув двигун. Хлопці підозріло за ним спостерігали. Ерван вийшов зі свого «Вольво» і, хитаючись, наче добряче напідпитку, нерішуче почісував голову.
Найкремезніший з них підійшов ближче, махаючи руками:
— Не стовбич тут, дядьку, ти…
Ерван вихопив пістолет і націлився на нього, тримаючи зброю обома руками у стійці Вівера.
— Не рухайся.
Тип завмер, інший, який залишився біля седана, зробив те саме. Зблизька вони скидалися радше на водіїв чи на звичайних паркувальників.
— Навушники і мобільні телефони на землю.
Хлопці спішно виконали наказ. Ерван, не відводячи очей, відступив, відчинив однією рукою свій багажник і дістав звідти пластикові наручники-стяжки. У кілька рухів їхні руки були зв’язано за спиною.
— Пульт від брами, — наказав він, ударом ноги розчавлюючи їхні телефони.
— У мене в кишені, — пробурмотів найменш розгублений.
Ерван понишпорив, знайшов, відчинив ворота:
— Вперед, і жодних несподіванок.
Двоє церберів, щосили намагаючись зберегти гідний вигляд, ступили на всипану гравієм доріжку, Ерван за ними. Будинок складався з двох бокових крил у формі літери «Г», обвитих диким виноградом. На газонах довкола будинку сучасні скульптури, підсвічені ззаду. Під навісом на балках стояли припарковані розкішні автомобілі.
Усі вікна першого поверху центральної частини будівлі світилися. Білі спалахи, золотисті відблиски, криваво-червоне мерехтіння… Наводило на думку про величезний танцювальний майданчик, однак, музика зовсім не пасувала: монотонний протяжливий спів, наче грає ґаїта — цей пискливий гобой можна почути на півночі Африки.
— Скільки їх там?
— Кілька сотень.
— А яка програма?
— Невідомо. Ми не маємо права заходити.
— Ідіть до навісу.
Вони підкорилися і зупинилися перед машинами. За їхніми спинами Ерван задихався, але зміг трохи розслабитися. Усе скидалося на стару добру оргію для вищого кола.
— Як звати власника?
— Без поняття.
Вони брехали, але йому було начхати. Після того, як він забере молодшу сестру, направить сюди жандармів, щоб навели порядок.
Один з церберів дозволив собі висловити зауваження:
— Не знаю, чого тобі треба, але ти робиш велику дурницю. Бабла при собі у них немає, і це дуже серйозний захід. Ти…
Ерван міцно врізав йому ногою під коліно, чоловік застогнав і звалився на землю. Одночасно флік вальнув руків’ям пістолета у потилицю другого. Він не мав наміру його вирубати, проте двоє вже корчилися на землі. Помітив приковане до кам’яної криниці кільце — нейлонові кайданки у нього ще були, — змусив двох типів підвестися, тоді підштовхнув і прикував їх до цього іржавого обруча.
Побіг у бік звуків східної музики.
Увійшовши до першої зали, він мало не розреготався: усі були повністю голими. Це «Де Шарлі?»,[32] але без самого Шарлі і без смугастого светра. Ерван пробирався далі крізь цей звіринець. Червоне світло і купа людей грали йому на руку. Він просувався попід стіною, шукаючи очима Ґаель, тоді перейшов до іншого приміщення, де все ускладнилося.