Повідомлення від Кріпо:
«Біжи сюди. Терміново».
У машині, яка з мигалками і ревуном мчала у напрямку 12-го округу, Ерван ознайомлювався з першою інформацією щодо Людовіка Перно. Загадкові нігті і волосся заговорили: вони належали одному тридцяти дворічному політичному екстремістові, двічі засудженому, чиї генетичні відбитки були у базі НАРГВ.
Наразі ця інформація змальовувала дуже розмитий портрет Перно. Ультраправий активіст. Засуджений до одного року умовно і двох років випробувального терміну за участь у нападі на чотирьох студентів-ліваків в університетському містечку Нантера у 2002 році. Пізніше, наступного року, три роки позбавлення волі за жорстокі дії, вчинені проти активістів Ліги захисту євреїв і прибічників руху «Бейтар» під час однієї з проізраїльських маніфестацій, які призвели до ненавмисного вбивства. Після дострокового звільнення цей дотепник знову з’являється 2006 року у Французькій Гвіані під час невдалої спроби захоплення заручників креольськими бойовиками в аеропорту Каєнни. Цього разу, так би мовити, з правильного боку фронту він був одним із десантників-парашутистів, під час штурму отримав поранення. Знову зникає. Нині проживає у Парижі, на вулиці де ля Вут, 45, поблизу Венсенських воріт, вочевидь, без роботи і постійних доходів, окрім пенсії інваліда війни. Ні автомобіля. Ні номера телефону. А також жодних банківських рахунків і кредитних карток.
Ось такий чоловік, нігті і волосся якого виявили у тілі Анн Сімоні. Ерван був майже впевнений, що той вже мертвий і не знав, що тепер думати. Чому вбивця обрав саме його?
Коли він був біля воріт Берсі, від Кріпо, який залишався у будинку 36, надійшла додаткова порція новин — чи, радше, ще один тягар на плечі. Фотопортрет підтвердив перше враження про Перно: фашик зі стриженою макітрою. Грубі, невиразні риси обличчя, прямолінійні, як план атаки. З тих, хто в будні вбирає хакі, а в неділю — камуфляж.
Для проведення операції Ерван покликав на підмогу Томазі з його міцними оперативниками. Він їх не любив, але вони були добре підготовані для штурмових операцій. Можливо, Перно ще був живий і причетний до вбивств якимсь іншим чином. А зважаючи на його профіль, треба було бути обережним. За словами Кріпо, він мав членський квиток Федерації стрільби Франції і володів щонайменше п’ятьма одиницями вогнепальної зброї.
Діставшись бульвару Суль, вони виявили, що на вулиці де ля Вут односторонній рух, — GPS цього не показував. Вони розвернулися, зробили велике коло, а коли під’їхали з іншого кінця, вперлися у ще один знак «в’їзд заборонено». Лайно.
Про те, щоб вмикати мигалки чи їхати проти руху, не могло бути і мови. Після тривалих маневрів і гризні по радіозв’язку зупинилися на проспекті Кур де Венсен, біля пасажу де ля Вут — сходів, якими можна було перейти на вулицю з такою ж назвою.
Швидше. Пішки, без розпізнавальних знаків, вони побігли сходами.
Смеркалося. Тротуари були порожні. Двері. Універсальний ключ. Ерван пустив членів своєї команди поперед себе з відчуттям безпеки: Тонфа був міцним хлопцем, Сардина бездоганно стріляв, Одрі — справжня сандиністка[38]…
Консьєржки не було, але на стіні під склом висів список мешканців дому, першим у ньому був Людовік Перно, четвертий поверх, ліворуч. Підмога з підрозділу оперативного втручання виявила додатковий вхід з внутрішнього двору. Швидка нарада стишеним голосом у напівтемному вестибюлі зі смородом плісняви, мастики і помиїв.
— Томазі, ти…
— Жодних імен під час проведення операції.
Ерван зітхнув:
— Я піднімаюся зі своєю командою, ти слідкуєш за першим поверхом, вікнами у внутрішній дворик і дахами.
Томазі не любив, коли йому давали накази, але, здається, підтримав цей нехитрий план. Мовчки простягнув Ервану навушник, який той з труднощами зафіксував.
— Ми на однаковій частоті, — прошепотів ковбой.
Рожевий і гладенько поголений, як молочне порося, він більше скидався на пілотів з «Керверека», ніж на фліків з будинку 36.
— Я дам знати, коли ми будемо нагорі, — відповів Ерван і почув у коридорі відлуння власного голосу.
Усі витягли зброю, при цьому надто гучно відриваючи липучки на кобурах. Оперативники рушили у напрямку дворика, Ерван зі своїми на сходи, намагаючись пересуватися максимально безшумно.
Перед четвертим поверхом він знову очолив групу. Світло не вмикали. Дошки під ногами жахливо скрипіли. Зліва у темряві вималювалися обриси двох дверей.
Ерван увімкнув свій «Маґлайт», і було таке враження, немовби лампочка засвітилася від його власної енергії. Він увесь кипів, серце билося, як удари гонга. Промінь ліхтарика висвітив незнайоме ім’я над дзвінком перших дверей. На других дверях взагалі не було імені. Приклав до них вухо: ані звуку. Він зробив своїм людям зрозумілий знак і відступив, шепочучи у мікрофон: