— Я буду макарони зі сардинами, — сказав він, повертаючись у теперішність.
— Тож замовимо сардини, — підтвердив Монтефіорі. — Мені дуже бракує Софії.
— Вона чудово почувається. Діти теж.
— Але ці дві зарази розлучаються.
— Нічого не вдієш.
— Тож наші плани ідуть коту під хвіст.
— З цього боку, так.
Підійшов кельнер. Монтефіорі зробив замовлення. Ні один, ні другий не взяв собі вина: італійська мінералка frizzante[46] чудово пасувала обом.
— Я не впевнений, що наш задум був добрим, — визнав Морван.
— Кілька років вони були щасливі. Міла і Лоренцо чудові діти. Чого ще бракує Папі Римському?
— Людей.
— Ти ж розумієш, що я хотів сказати. Вони просто розбещені: в них зовсім інші пріоритети, ніж наші…
От уже сорок років вони були спільниками, а їхнім козирем була єдина вартісна для них річ: таємниця. Таємниця їхнього знайомства у Заїрі 1970 року. Таємниця їхньої угоди щодо магнієвих родовищ, а потім щодо покладів колтану. Таємниця їхнього наміру змішати свою кров через Софію і Лоїка…
Морван і Монтефіорі були королями: вони об’єднали свої королівства, побравши дітей, як правителі у давні часи. Їхній задум був непорушним, за винятком того, що діти недостатньо любили одне одного або не зуміли домовитися.
Принесли макарони: букатіні, грубі пустотілі спагеті. Морван знав рецепт їх приготування напам’ять. Фенхель, цибуля, хамса, родзинки і кедрові горішки. І, ясна річ, свіжо зготовані сардини, яких тримають на вогні, поки не випарується біле вино…
Як і Монтефіорі, він заклав собі за комір серветку — геть по-сільському. Якийсь час вони не розмовляли, насолоджуючись смаком цього, можна сказати, шедевра. Фенхель, сказав собі Морван, секрет у фенхелі. Спочатку треба приготувати його, окремо, у підсоленій воді, і залишити цю воду для букатіні. Від цього залежить все: важлива підготовча стадія, яка допомагає здійснити другу стадію. У Парижі Морванові ніколи не вдавалося отримати такий аромат.
— У нас стався витік інформації, — врешті почав він.
— Я бачив, що курс стрімко зріс.
— Сволота гребе акції обома руками.
— Сподіваюся, ти хоч мене не підозрюєш.
Морван промовчав, міряючи поглядом свого опонента. Він наполягав, що про нові родовища в курсі лише він і його син. Брехня: Монтефіорі теж був ознайомлений з таємницею. Мовчанка затягнулася. Мало хто заслуговував на повагу з боку Морвана, але італієць належав до цього клубу.
— Ясна річ, ні.
— Як їх зупинити?
— У мене є одна ідея. Та не це є справжньою проблемою. Різке зростання курсу викликало підозру в Кабонґо, і той почав мені докучати. Я був змушений піти на поступки.
Кондотьєр відклав виделку.
— Я уклав з ним угоду, — заспокоїв його Морван. — Ми потайки експлуатуємо родовища, а йому даємо комісійні. У певному сенсі, так навіть надійніше. Він прикриватиме нам тили.
Італієць змирився з цим, кивнув і знову приступив до своєї тарілки.
— Ти мене слухаєш чи ні?
— Я слухаю. Як там справи?
— Нічого нового. Нормально, експлуатацію розпочато, але я мушу насамперед владнати проблему з акціями і знайти покупців.
— А інформатор?
— Незабаром дізнаюся, хто це.
— Що ти з ним зробиш?
— Змушу його дати задній хід. Покупці послухаються і дозволять відкупити свої частки. Якщо вже повірили йому одного разу, повірять знову.
— А хто відкупить акції на ринку?
— Кабонґо разом з іншими хоче прибрати усе, але ми їх випередимо.
— Вони не дадуть нам перевищити певну цифру.
— Ми перепродамо далі. Наш найбільший козир — розпорошення. Розділяй і владарюй.
Монтефіорі доїв свою страву. Він поклав лікті на стіл — проти велетня меблі і предмети здавалися нікчемно малими.
— Хіба ми не застарі для цієї дурні?
— Назвімо це нашою вирішальною битвою. Можна ще кілька мільйонів на цій операції заробити. А після нашої смерті діти матимуть сильніші позиції в Африці. Ти підписуєшся чи ні?
Італієць позбирав з тарілки залишки соусу шматком білого хліба.
— Підписуюся. Це все?
Другий пункт владнали. Залишилося повідомити останню новину. Найгірше наостанок…
— Ні. Людина-цвях повернувся.
Вперше в торговця залізом викривилися зморшки:
— Що ти маєш на увазі?