— Що це за вторгнення? — запротестував він, задерши підборіддя.
Через хвилину вони вже були у залі для нарад, як і три дні тому. Ерван штовхнув Ляссе, змусивши сісти на стілець і одним рвучким рухом витяг пістолет. Він не був певен, чи обрав правильний тон, але продовжив далі, не послаблюючи тиску:
— У мене до тебе серйозна розмова.
— Ви тепер зі мною на «ти»? Та що це за…
— Замовкни. Розповідай про смерть Фарабо.
— Але ж я усе вам розповів, я…
— Мені потрібні дата, година, докладні обставини.
Ляссе був тим самим привабливим сивуватим чоловіком, який приймав їх кілька днів тому, але, здавалося, згорів після цього на сонці. Шкіра на обличчі почервоніла і набрякла, наче обпечена. Він провів рукою по лиці і забелькотів:
— Я не розумію… Це вторгнення дорого вам коштуватиме, ви…
— Відповідай, — кинув Ерван, ховаючи зброю.
Він почувався ніяково з револьвером у руці.
— Тьєрі Фарабо помер вночі 23 листопада 2009 року, — почав психіатр.
— Де свідоцтво про смерть?
— У нашому архіві. Заповнене тієї самої ночі лікарем з «Білої кобилиці».
— Чому не тобою?
— Така вимога закону. Смерть має констатувати лікар з іншого медичного закладу. Наступного дня для підтвердження обставин смерті до нас прибув комісар з Бреста. Усе зберігається тут. Можу вам зробити фотокопію.
Ерван зиркнув питальним поглядом на Верні: він не знав, що у Бресті є комісаріат поліції. Жандарм кивнув головою на знак підтвердження.
— Ми перевіримо це зі свого боку, — сказав підполковник.
Тож Фарабо справді помер: принаймні у цьому вже можна бути певним. Його стовбурові клітини взяли до смерті? Чи відразу після її настання?
Ерван спостерігав за Паном Преппi[51]: він припускав, що той практикував новаторські психіатричні експерименти, але історія з пересадкою кісткового мозку була з іншого розряду. До того ж, він бачив, що той по-справжньому розгублений: медик геть не розумів, що відбувається.
— А потім, що ви зробили з тілом?
— Родини Тьєрі Фарабо не мав, і його тіло… спалили.
— Де?
— У крематорії Бреста, який розташовано на околиці, у районі Берн. Попіл розвіяли на цвинтарі Керверека. Ще раз повторюся: усе зафіксовано у документах.
Ерван знову зиркнув на Верні, той кивнув головою. Кріпо, який стояв за ним, теж непомітно дав йому підтверджувальний знак. Тепер він пригадав: ельзасець вже повідомляв йому про це.
Але, мабуть, між засвідченням смерті і кремацією минув якийсь час, коли і було забрано стовбурові клітини.
— Відповідай чітко, — продовжив він. — Між констатацією смерті лікарем, а потім комісаром тіло залишалося на території ЗПП?
— Так. Але для чого ці питання?
— Де воно зберігалося?
— У нашому морзі.
— Нічого особливого не було?
— Наприклад?
Ерван махнув рукою замість відповіді:
— Хто потім перевозив тіло? Ви чи поховальна служба?
— Ми. На швидкій.
— У вас є прізвища санітарів, які перевозили тіло?
— Можна перевірити. Але для чого вам ці подробиці?
— Ти знаєш, що таке пересадка кісткового мозку?
— Я лікар.
— У вас тут є необхідні для проведення такої операції інструменти і обладнання?
— Це психіатрична лікарня!
— Під час мого попереднього візиту ти говорив, що тут є дослідницький центр.
— Де досліджують мозок! Нічого спільного зі взяттям клітин.
— Деякі інструменти можуть бути використані не за основним призначенням, правда?
— Гадаю, так. Але… — Ляссе насупив брови. — На що ви натякаєте?
— Трансплантація кісткового мозку може призвести до зміни групи крові і навіть ДНК. Тіло Людини-цвяха для деяких фанатиків було заповітною нагодою.
— Нагодою для чого? Фарабо провів дві третини свого життя у психіатричному притулку. Хто б зазіхнув на його клітини? Це повна маячня.
Ерван міряв кроками приміщення — у ролі поганого фліка. Верні стеріг двері, а Кріпо робив нотатки.
— Безсмертні клітинні лінії, це щось тобі говорить?
— Нова мода. Заморожування стовбурових клітин, з яких згодом, в разі потреби, можна виростити культуру.
— В інституті є морозильна камера, де б можна було їх зберігати?
Ляссе, здавалося, уже не відчував ані страху, ані люті, він просто був приголомшений почутими припущеннями Ервана.
— Якою мовою мені вам пояснити? Це психіатричний заклад для проблемних пацієнтів. Що ви собі вигадали? Що тут проводять досліди на кшталт Франкенштейна? Нам і так доволі непросто тримати їх у стані спокою, — він підвівся і зміряв Ервана презирливим поглядом. — З мене досить, — кинув поглядом у вікно. — Це вторгнення, озброєні типи — це безглуздо. Ви марнуєте свій і мій час.