Тож Ерван правильно все бачив. Шліме було прикро визнавати це: трансплантації були його шедевром, але почали виявляти серйозні недоліки.
— Яка їхня імовірна тривалість життя?
— Я не є тут оптимістом. Наразі вони виживають між двома загрозами: з одного боку відчуження трансплантата, з іншого — захворювання, які, ймовірно, підхопить їхній організм.
Ерван пригадав пошуки у смітниках Лартіґе:
— У них не знайшли ні лікарських рецептів, ні медикаментів.
— Це все на мені. Післяпродажне обслуговування, так би мовити.
— Вони навідуються сюди?
— Якось даємо з тим раду.
— Коли ви бачили їх востаннє?
— Місяць тому: їх приїхало лише троє. Ді Ґреко не було.
Хвора Жердина, загнаний у глухий кут на авіаносці, змордований хворобою і своїми жорстокими іграми.
— В якому вони були стані?
— Дуже схвильовані. Лартіґе і Редліх сприймали ознаки відчуження як… несхвалення їхнього ідола. Вони стверджували, що перейдуть на вищу стадію, що усе нормалізується, що відбудеться злиття… Я нічого не зрозумів.
Ну, звісно. У своєму божевіллі вони, мабуть, подумали, що треба приносити жертви — людські талісмани, — аби великий симбіоз завершився успішно. Або ж, навпаки, попри невдалу трансплантацію, вони відчували, що відтепер у них живе дух вбивці, чиї клітини виділяють частинку його лихої душі.
Ерван підвівся і подивився на невисокого веселуна у вовняному светрі. Він ніяк не міг визначитися, які почуття викликає у нього цей учень чаклуна. Повибивати йому зуби, посприяти його арешту чи просто подякувати за відвертість?
Врешті-решт, він вирішив вчинити цивілізовано:
— Дякую, докторе.
— То затримання не буде? Жодних допитів у відділку?
— Це вирішувати поліції вашої країни.
— Як там кажуть у Франції, «кожен прибирає своє лайно»?
— Точно.
Він пройшов через вестибюль, не зустрівши жодної живої душі — не було навіть тієї медсестри. Назовні, просуваючись навскіс до машини під поривами крижаного вітру, він відчував, ніби пливе боком, розрізаючи хвилі ночі.
Перш ніж рушати, перевірив повідомлення. Кріпо, десять хвилин тому. Він відразу його набрав.
— Тут дещо сталося, — сказав захеканий ельзасець. — Близько шостої вечора на N165 було вбито двох жандармів, за кілька кілометрів від Бреста.
— Що?
— Звичайна перевірка машин. Двоє типів на мікроавтобусі. Водій зробив шість пострілів, і вони втекли. Є номери: автомобіль належить Іво Лартіґе. Згідно з описом свідків за кермом був Редліх: він і стріляв. Лартіґе сидів на пасажирському місці.
— І ми лише зараз про це дізналися?
— Традиційна плутанина. Жандарми спершу розгорнули місцеве перехоплення і…
— Їх знайшли?
— Ну так. За реєстраційними номерами встановили адресу у Фіністері: хатка, яка належить Лартіґе, поблизу Локірека.
Це село розташоване всього лиш за кілька кілометрів від Керверека і ще ближче до інституту Шарко. Як вони це проґавили? Дійсно, саме там було вбито Віссу Савірі. Зрештою, Лартіґе, ймовірно, придбав цей будиночок через близькість до ЗПП. Скульптор хотів бути якомога ближче до свого ментора.
— Туди відправили жандармів, — продовжив Кріпо, — але їх зустріли пострілами зі штурмової рушниці. Скидається на старий добрий Форт Шаброль.[53] Там також виявили автомобіль з дипломатичними номерами, який належить посольству Нігерії. Немає сумнівів, що Ірісуанґа теж з ними.
Двоє калік і рогатий колос. Трійця одержимих духом серійного убивці, які пересадили собі його клітини. У відчаї, загнані у глухий кут, як пацюки.
— Верні там?
— З усією своєю клікою. Чекають на ГВНЖ.[54]
Ерван не міг повірити, що справа завершиться в такий спосіб. Фінальний матч, де замість очок будуть мертві й поранені.
— Хто їх викликав?
— Наказ зверху. З Парижа.
— Хто керує операцією?
Кріпо закашлявся.
— Твій батько.
І знову Старий став до стерна. Але яким чином він уже в курсі?
Кріпо прочитав його думки:
— Просто отримав телетайп-повідомлення зі штабу. І відразу взяв справу у свої руки. Я не знаю подробиць, але, здається, сам Вальс доручив йому керувати операцією.
Ось чому від учорашнього вечора батько йому не телефонував. Вирішив взяти все на себе, без допомоги і підтримки власного сина.
— Він з вами контактував? — інтуїтивно запитав.
— Ну так, зі мною. Щойно.
— Що він тобі сказав?
53
Іронічна назва будинку в Парижі, на вулиці Шаброль, де у 1899 році Жюль Ґерен, французький журналіст і антисемітський активіст, разом із 12 товаришами впродовж 38 днів чинив спротив.