Назад до вихідної позиції. Арно потрапляє до інституту Малапанс, поблизу містечка Онель, що у провінції Ено. Через рік в сиротинці стається пожежа. Восьмеро дітей загинуло, троє врятувалося. Філіпп Кріслер серед вцілілих. Насправді Арно Луаєн. Ясна річ, Ерван подумав, що пожежа була справою рук Ноно. Він подався в Онель. Перечитав статті у газетах, зустрівся зі ще живими священиками. Жодного сліду і навіть натяку на те, що це він вчинив пожежу. Ерван зробив висновок, що подекуди удача посміхається навіть дияволу.
Після кількох тижнів у лікарні Філіппа забирають до інтернату Ордена Богоматері в Сіоні, біля містечка Оверейсе, франкомовного закладу у фламандському регіоні. Вочевидь, там він знову зазнає сексуальної наруги. Його рятує мовна війна тих часів. Після розділення університету Левена нідерландомовні фанатики наказують закрити інтернат — Walen buiten![56] Учнів розподіляють по різних установах: Філіпп перетинає кордон і потрапляє до нового закладу в Сент-Омер. Більше його не чіпали: у тринадцять років хлопчина став здоровилом заввишки майже метр дев’яносто.
1980 рік. Кріслер отримує атестат з оцінкою «добре». Після кошмару в Африці і довгих років знущань від католицьких збоченців він врешті отримав свою компенсацію: навчання, стипендія, французьке громадянство. В університеті Ам’єна він отримує ступінь магістра з філософії і літератури. Захоплюється музикою, вчиться грати самотужки. Спершу на гітарі, потім на лютні. Кілька разів бере участь у гуманітарних місіях в Африці, повертаючись до місць свого минулого. І, вочевидь, саме там здобуває основи медичної освіти.
Ерван з’їздив на північ, а потім до Ам’єна. Перекопав архіви, зустрівся з викладачами, студентами, працівниками адміністрації студмістечка. Вони змалювали йому одностайний портрет: замріяний, симпатичний, захоплений бароковою музикою і традиційними інструментами. Однак несподівано на поверхню виринули дивні факти. У Сент-Омері хтось скалічив коней, вбив собаку і встромив тварині в орбіти очей уламки дзеркала. Неподалік університету Ам’єна знайшли овець з перерізаними горлами і набитими у боки цвяхами. Винуватця так і не знайшли. Ніщо не вказувало на імовірний зв’язок зі студентом Кріслером, блискучим, самотнім і спокійним. Правда, одного разу він таки себе викрив. Після досягнення повноліття він часто бував у товаристві молодих митців — художників, скульпторів, відеографів… Під час одного з перформансів з використанням крові і тельбухів, він втратив самовладання і намагався вбити жінку, яка оголеною брала участь у цьому дійстві. Коли його вгамували, Філіпп стверджував, що вжив якийсь наркотик з непередбачуваною дією. Більше на мистецькі вечірки його не запрошували.
Впродовж усіх цих років ніхто не чув, щоб він мав сексуальні чи романтичні стосунки. Підозрювали, що він гомосексуаліст, але несвідомий цього свого потягу. Милий, усміхнений, він ні до кого не прив’язувався і не шукав жодних стосунків. Один лише аматорський ансамбль барокової музики міг похвалитися його регулярною появою на своїх репетиціях, точно о домовленій годині.
1987 року він здобуває два вчених ступені, потім вступає до школи поліції. У дев’яностих робить кар’єру скромного, достойного фліка, поки його не переводять на набережну Орфевр у 2001 році. Іронія ситуації в тому, що він потрапляє до карного розшуку раніше за Ервана, який тоді був оперативником. Напевне, спостерігав за майбутнім шефом: їхні підрозділи були розташовані лише через кілька дверей один від одного.
Ерванові прийшла в голову ідея показати фотографію Кріпо медсестрам, санітарам та наглядачам закладів, де утримували Тьєрі Фарабо, спершу в Бельгії, а потім у Франції. Багато з них впізнали Кріслера. Учень постійно крутився біля свого ментора. За винятком появи у цих закладах і кількох прикладів юнацької нерозважливості, Ерван не знайшов нічого, що виказало б справжню природу Кріслера. Добрий флік, пристрасний лютняр, колега, який не привертає до себе уваги — дитині-нґанґа вдалося впоратися з головним завданням серійного вбивці: розчинитися у загальній масі.
Натомість роль зізнання відіграла його квартира — невеличка студія на вулиці Баньйолє, придбана десять років тому, за яку він ще продовжував сплачувати кредит. Пофарбоване у чорне помешкання у стилі Редліха. Фігурки, всіяні цвяхами, скельцями, уламками заліза — зроблені Кріслером власноруч, — чудернацькі предмети, «заряджені» магічною силою. Кімната була захаращена цим добром, нагромадженим по кутках. Повна добірка публікацій у пресі про подвиги нового Людини-цвяха: йому було чим пишатися… Ще одним своєрідним зізнанням було його тіло. Розтин виявив у Кріпо близько п’ятдесяти голок — кравецьких, медичних, акупунктурних… — загнаних під шкіру, причому деякі з них так глибоко і так давно, що патанатом відмовився їх видобувати.