Усі були на Бреа, на тому ж місці. Він на них не дивився: відчував їх носом. Кожен мав свій особливий запах.
Запах розпеченого опівдні каміння — це Лоїк. Затягнутий у моряцьку куртку, визирав із-під капюшона, як птаха з гнізда. Здавалося, що він цілком пропалений наркотиками і виснажений грішми. Начебто владнав майнові проблеми родини — Старий стверджував, що він їх розорив, — але не виглядав аж надто засмученим. Розлученням, здається, теж не переймався. Він дивився на море. Дивився, як плине час і минають дні. А подумки, мабуть, вдихав жирну дорогу у своїй спальні.
Запах Ґаель — це мокра трава, яка росте вночі. Чорний гольф, біле розкуйовджене волосся, ледь засмагла, вона була прекрасною. Пережиті баталії поглибили її риси і витончили вроду. Очищена просоленим повітрям, вона не мала нічого спільного з тим брудом, в який вперто лізла у Парижі. Антидепресанти теж зробили свою справу: Ґаель виглядала спокійною і врівноваженою. Одного ранку Ерван вибрався з нею на прогулянку пляжем під час відпливу.
— Пам’ятаєш, як я тобі казала: «Жінка, яка дозволяє собі оргазм — рубає гілку, на якій сидить»?
— Як таке забути? — усміхнувся він.
— Я ніколи не відчувала оргазму, але нарубала купу гілок.
— Ти врятувала мені життя.
— Я не про це.
Вона курила дедалі більше, і це їй личило. Гарячий видих додавав її образу певної сухості, яка підкреслювала ще юнацьку вроду. Ерван не знав, що вона мала на увазі: свої втрачені мрії про кіно, сексуальні провокації, усі ці роки, присвячені бажанню знищити свою родину. Але він знав напевне, що те холоднокровне вбивство врятувало його і визволило її. Удар ножем у сонну артерію Кріпо зупинив безрозсудний чвал Ґаель. Пролита кров убивці була своєрідним очищенням — нехай ніхто й не знатиме правди про смерть Кріпо: за офіційною версією то був Ерван, який законно застосував зброю для самозахисту.
Запах Меґґі — це вологе каміння бретонських ґанків: виходиш з дому, послизаєшся на сходинці і котишся вниз до підніжжя будинку, який з тебе сміється. В ході розслідування Ерван зрозумів, що мати у стосунках з батьком не була вже аж такою невинною жертвою, що ці взаємини були значно складнішими, ніж він завжди думав. Якось він підійшов до неї ввечері. Вона стояла на килимі зі свіжоскошеної трави і розмахувала в повітрі своєю допотопною сушаркою для салату — щось схоже на друшляк з кришкою, від якого на всі боки розліталися краплинки роси.
— Ти ні про що не жалкуєш?
— Про що ти?
— Не знаю, — відповів він. — Наприклад, про те, що не допомогла мені у розслідуванні, не скористалася нагодою розкрити мені приховану правду стосовно родини чи Конго, підтримавши своєю мовчанкою татову брехню…
— Припини молоти дурниці.
На будинок насунулася тінь, і щораз густіша темрява вкрила похмурі контури скель ще чорнішими плямами, які, задавалося, виростали просто із землі. Ще якусь хвилину він дивився на обертання сушарки, а тоді залишив Меґґі наодинці з її мороком. З неї нічого не витягнеш.
Того ж дня, після вечері, він приєднався до батька, який стояв надворі, наче в очікуванні прибуття особистого флоту. Морван придбав піратський будинок на північному острові, «найвідлюдкуватіший, найсуворіший» — то були його слова. Хатка була доволі далеко від моря, проте звідти було видно маяк, який вночі подавав свої світлові сигнали, наче вирваним оком. Вітер доносив запах солі і водоростей, який лоскотав ніздрі і прочищав бронхи. Ерван ніколи не вірив у бретонське коріння Старого, але цей морський дух йому пасував.
— Як ти почуваєшся після цього розгардіяшу?
— Щасливим.
Ерван зрозумів, що той хотів сказати: усі члени клану були цілі, його вважали героєм і йому вдалося уникнути навіть тіні причетності до смерті журналіста Жана-Філіппа Маро. Місію виконано.
Перше листопада випало на четвер. Французи відпочиватимуть до п’ятого числа.[57]
Софія приїхала в суботу вранці, з Мілою і Лоренцо. Можна було подумати, що вона навідалася у Бреа, щоб побути з Лоїком і його родиною. Або щоб побачитись з його братом, з яким у неї зародилися таємні стосунки на межі кровозмішення. Ерван здогадувався, що вона з’явилася ні через нього, ні через Лоїка, а через Командора. Вибралася сюди поспостерігати за своєю здобиччю, розробити план для нападу, ще раз добре обміркувати стратегію.
Після обіду підійшов до неї, сподіваючись принаймні на прихований жест, — він не забув їхнє гаряче побачення у шпиталі. Але вона лише роздратовано махнула рукою.