— Заспокойся, — кинув Морван своїм пронизливим, як звук труби, голосом. — Ти флік. Твоя роль — аналізувати факти.
— Не усім флікам щастить знайти таке на місці злочину.
— Це не мій.
— Ти забуваєш, що я дуже добре його знаю. Родинний герб. Орел і листок папороті.
— Мій у мене на пальці.
— Справді? Ти завжди стверджував, що іншого такого не існує. Символи нашого клану!
— Я збрехав.
Ерван промовчав. Хоча, може, так і на краще: принаймні, правда вилізла на поверхню.
— Це підробка, — зізнався Морван. — Дешева дрібничка, які продають на базарах Фіністера чи Кот-д’Армор.
— А для чого ти нам усе це розповідав?
Ерван потроху заспокоювався: краще вже брехня, ніж убивство.
— Бо ви завжди зневажали своє коріння. Я думав, що за допомогою цього персня додам цінності вашому бретонському походженню.
Ерван продовжив іронічним тоном:
— Ти хочеш сказати, що династії Морванів-Коаткенів не існує?
— Вона існує, але ніколи не була аристократичним родом. Звичайні рибалки. Але це не завадило нам брати участь у русі шуанів.
— Чому я маю тобі повірити нині, якщо ти брехав від нашого народження?
— Повторюю, перстень у мене на пальці. Можеш перевірити в інтернеті чи спитати будь-якого торговця сувенірами, його можна де хоч дістати. Я купив цей перстень після народження Ґаель, у 80-ті роки.
— Не можу повірити у випадковість.
— Твоя роль — не вірити, а з’ясовувати. Зробиш аналіз ДНК?
Сповідь закінчилася, і Морван знову повернув собі авторитарний тон.
— Без потреби. Його дістали з багнюки. До речі, на місці злочину усе плаває у власному соку. Жодних шансів щось знайти.
— Ти не повідомив нічого нового. Версія з посвятою відпала?
— Радше йдеться про лінчування: спершу Віссу Савірі катували, а потім убили. Коли у нього влучила ракета, він уже був мертвим.
— Що тобі ще відомо?
Ерван міг поділитися лише своїми припущеннями: курсанта закатували у ландах, потім убивця або убивці сховали його тіло на дні бункера.
— Підозрювані?
— Курсанти «Керверека». Або вони з’їхали з глузду, або хотіли знищити небажаного свідка.
— Свідка чого? Це могло бути умисне вбивство?
— Усе можливо. Я не відкидаю стороннього убивцю, який опинився там випадково. Такий як Франсіс Ольм.[25]
— Ого, тебе занесло.
Ерван промовчав, йому спершу треба було до кінця зрозуміти історію з перснем.
— Ти вже підготував стислий висновок? — продовжив його батько.
— Ще ні, але скоро буде.
— А прес-конференція?
— Зараз просто неможливо: недостатньо інфи, щоб їх нагодувати.
Морван усе більше перетворювався на Командора:
— Мені потрібен детальний звіт на електронну пошту сьогодні ввечері. Ні слова заступниці прокурора, поки я його не прочитаю. Я з нею домовлюся. Прес-конференція завтра вранці — найпізніше, яким би не був прогрес у розслідуванні.
Ерван шукав чим заперечити, але Старий мав рацію: далі відкладати було неможливо. Він поклав слухавку і кинув поглядом навкруг себе.
Вони щойно причалили до дебаркадера, де стояли пришвартовані ЧШТК військової школи, просто понтон, зарослий навкруг очеретом, на опорах, вкритих гнилою тванню. Ерван мусив віддалитися, щоб задзвонити батькові, — мережі на Сірлінгу не було. Аршамбо змочував водою палубу «Зодіака». Верні і ле Ґен допомагали хлопцям з науково-технічного підрозділу вивантажувати їхні ящики. Це виглядало, як повернення з дитячого табору.
Він зробив кілька кроків у бік берега і побачив привабливе туристичне узбережжя: гарні білі хатки з синіми віконницями і пишними гортензіями на кожному ґанку. Як розуміти, що у місці з такою кількістю імовірних свідків, ніхто «нічого не бачив, нічого не чув»?
Він не повірив у пояснення батька, але його підозри відпали. Якщо б Старий мав стосунок до цього вбивства — через якусь немислиму причину, — він ніколи б не залишив на місці злочину настільки особисту річ. Або ж якби таке сталося, він не відправив би туди сина. Чийсь підлий план? Чи просто інший перстень, як він каже?
Ерван рушив на пляж, роззувся і став босими ногами на мокрий пісок. Був саме відплив і кілька човнів лежало на мілині. Це сумне, жалюгідне видовище, але воно давало ще один ключ до цього краю: човнам недостатньо було ходити в море, а цим людям мало було ходити лише по піску, їх об’єднав потаємний зв’язок. Своєрідне злиття, сплав людського роду і бретонської землі.
Перевірив повідомлення на телефоні. Мюріель Дамас, Венк, батьки Вісси… Він не мав бажання з кимось говорити. Хотів зосередитись винятково на розслідуванні.